ЯК ГОТУВАТИ ЕКСПЕРТНІ ПРОПОЗИЦІЇ ДО ОРГАНІВ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ?

 В Україні вистачає якісної аналітики та експертних пропозицій для влади. Проте на етапі їх просування зазвичай губиться чимало корисних напрацювань. Такої думки дотримується експерт та регіональний координатор Мережі UPLAN в Одеському регіоні Андрій Крупник.

За словами пана Андрія, результат просування експертних рекомендацій — це максимальна реалізація рекомендацій. Чи зможемо ми домогтися такого результату — питання комплексне. Тому й до його вирішення слід підходити системно, зазначає пан Андрій. Експерт впевнений: попри те, що доля експертних напрацювань залежить одразу від багатьох факторів, досягти успіху все ж таки можливо.

«Наприклад, наразі триває розробка нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Завдяки декільком провідним недержавним аналітичним центрам Стратегію розробляє не влада в кабінетах, а Робоча група, яку створено при Секретаріаті КМУ. Більшість членів цієї групи — саме представники громадськості. Щоб цього домогтися, ми глибоко проаналізували проблеми, які існують у цій сфері, виявили причини неналежної реалізації чинної Нацстратегії, надали можливість ознайомитися з міжнародними оцінками», — каже експерт.

На що ж треба звернути увагу, щоб не просто зацікавити владу, а розробити якісний аналітичний продукт і втілити його у життя разом?

Пан Андрій вважає, що насамперед цьому сприяють професіоналізм і адекватна технологія.

ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП

На думку експерта, результат залежатиме від технологічності та правильної організації процесу дослідження, від якості підготовлених рекомендацій та подальшої комунікації у донесенні пропозицій до адресата.

ВОЛОНТЕРСТВО ЯК ПРАКТИКА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Генеральна Асамблея ООН у 1985 році на 40-й сесії у спеціальній резолюції запропонувала урядам відзначати 5 грудня як «Міжнародний день волонтерів в ім’я економічного і соціального розвитку». 

Цим організація закликала уряди здійснювати заходи для спонукання людей у всіх сферах діяльності пропонувати свої послуги як волонтерів. 

ЗМІСТ ВОЛОНТЕРСТВА 

Волонтерство (або добровільна безоплатна допомога) — одна з важливих складових функціонування громадянського суспільства. Це одне з найбільш почесних занять у будь-якому суспільстві та в будь-який час. 

У 1990 році в Парижі ухвалено Загальну декларацію волонтерів, яка визначає, що волонтерство — добровільна, активна, спільна чи особиста участь громадянина в житті людських спільнот заради покращення якості життя, економічного та соціального розвитку. 

Декларація підтримує право на волонтерську діяльність для всіх чоловіків, жінок та дітей, незалежно від їхньої раси, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища. 

Діяльність волонтерів втілює найшляхетніші прагнення людства — миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх. 

У період глобалізації та постійних змін світ стає більш незалежним, складнішим. Тому волонтерська діяльність — індивідуальна чи колективна — є способом підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членам громади. 

ЧИ ЗАБЕЗПЕЧАТЬ БЕЗПЕКУ МУНІЦИПАЛЬНІ ГРОМАДСЬКІ ФОРМУВАННЯ: ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ

  Територіальні громади, опікуючись станом громадського порядку на місцевому рівні, керуючись принципом самостійності та самодостатності, продовжують створювати структури правоохоронної спрямованості.

Стратегія розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України до 2020 року передбачає тісну співпрацю з територіальними громадами та суспільством у цілому; створення механізмів партнерства з інститутами громадянського суспільства; нетерпимість до корупції.

Необхідними кроками документ називає розвиток партнерства та соціальної взаємодії, створення механізмів спільного виконання завдань органами системи МВС і населенням, зокрема територіальними громадами.

«І якщо саме з боку держави в питанні регламентації забезпечення безпеки створена значна за обсягом, хоча й недосконала правова база, для якої спільним є наголос на співпраці влади та громадськості, — зазначає Оксана Дуліна, експертка Мережі UPLAN, — то щодо муніципальної міліції (поліції) на сьогодні відсутні не тільки конституційно-правові, а й організаційні, матеріально-технічні засади формування та діяльності в Україні».

Муніципальна міліція (поліція) у класичному розумінні — це невоєнізований виконавчий орган публічної влади територіальної громади, який діє виключно в межах окремої адміністративно-територіальної одиниці та чітко визначеної компетенції, підконтрольний та підзвітний територіальній громаді; фінансується з місцевого бюджету та тільки за надання законом можливості має право застосування примусу.

Про створення муніципальної міліції (поліції) в Україні у класичному розумінні не йдеться, а функції з охорони порядку виконують певні громадські формування.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД ТА ГОЛІВ ГРОМАД: ЩО ПІСЛЯ ВИБОРІВ?

У вересні цього року в таких великих містах України, як Дніпро, Запоріжжя, Харків та Одеса, запрацювали регіональні Виборчі Ради — своєрідні «дочірні» представники Виборчої Ради UA. Головною метою Виборчих Рад було допомогти виборцям точніше визначитися з тими політичними партіями і кандидатами в депутати та на посади голів громад, яких варто підтримати.

Представники регіональної Виборчої Ради Одещини запропонували кандидатам блок запитань щодо їх відкритості, звітності та відповідальності після обрання на посади.

Актуальність та практична значущість відповідей саме на ці запитання обумовлена тим, що наразі в муніципальній практиці майже відсутні необхідні, зрозумілі та дієві механізми конституційної відповідальності депутатів місцевих рад та голів громад.

В Україні поки що немає жодного акта, який би чітко визначав поведінкові норми народних обранців. Як і не існує подібної практики на місцях, коли можна навести приклади реальної відповідальності депутатів та голів громад за свою діяльність чи бездіяльність.

Відповідно, відсутність ефективних механізмів відповідальності для обранців часто спричиняє їх системну бездіяльність при виконанні покладених на них обов’язків.

Виникає запитання: якщо інститут відповідальності депутатів місцевих рад та голів територіальних громад не закріплений в нормативно-правових актах ані на державному, ані на локальному рівні, чи будуть і як будуть відповідати ці особи за невиконання своїх передвиборчих обіцянок?

СУТНІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Законність, дисципліна та відповідальність — необхідні умови утвердження демократичної, правової держави.

Дисципліна розглядається як фактична поведінка людей, що відображається в управлінських рішеннях та діях.

ПРИНЦИПИ ДОБРОГО ВРЯДУВАННЯ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

У спільній заяві за результатами 22-го саміту Україна-ЄС, який відбувся 6 жовтня 2020 року, було зазначено, що громадянське суспільство відіграє важливу роль в усіх сферах суспільного та політичного життя.

Саміт підтвердив курс України на європейську інтеграцію, що передбачає, зокрема, впровадження принципів доброго демократичного врядування.

ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ ВПРОВАДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ ДОБРОГО ДЕМОКРАТИЧНОГО ВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

На виконання рішень ІІІ-го Варшавського саміту голів урядів та керівників держав-членів Ради Європи (далі — РЄ) Центром експертизи та реформування місцевого самоврядування РЄ було розроблено Європейську Стратегію інновацій та доброго врядування на місцевому рівні (далі — Стратегію), що здобула підтримку на 15-й Європейській конференції міністрів, відповідальних за місцеве та регіональне управління (м. Валенсія, 15-16 жовтня 2007 року), і була затверджена Комітетом Міністрів РЄ у 2008 році.

Реалізація Стратегії має сприяти досягненню таких цілей:

• громадяни мають стати у центрі усіх найбільш важливих демократичних процесів у суспільстві;
• органи місцевого самоврядування повинні постійно удосконалювати систему управління та надання послуг відповідно до 12 принципів, визначених у Стратегії;
• національні уряди мають забезпечити створення і підтримку інституційних передумов для розвитку місцевої демократії та вдосконалення системи місцевого самоврядування відповідно до Європейської Хартії місцевого самоврядування та інших європейських правових інструментів у галузі місцевого та регіонального розвитку.

ВИБОРЧА ОСІНЬ НА ОДЕЩИНІ: МЕДІАПРОСТІР, ДИСКУСІЇ КАНДИДАТІВ І МУЗЕЙНІ АРТЕФАКТИ

Для Одещини місцеві вибори 2020 року обіцяють бути надскладними й одними з найпроблемніших.

Неочікувані політичні об’єднання, подання документів повних тезок популярних кандидатів в мери, постійні порушення з формуванням дільничних комісій в області, розпуск міської територіальної комісії, відмова кандидатам в реєстрації, заборонена агітація, підкупи членів виборчих комісій — цими та іншими ознаками наповнені осінні місяці в місті та області.

Наприклад, 15 жовтня поліцейські затримали підозрюваних під час отримання грошових коштів для подальшого підкупу виборців. У правопорушників вилучили майже 45 тисяч доларів, які призначалися для підкупу виборців. Вони пропонували одну тисячу гривень грошової винагороди за голосування за певного кандидата на пост Одеського міського голови.

ІНФОРМАЦІЙНА КАМПАНІЯ: ХТО ПРО ЩО ПИШЕ

Інформаційна складова виборчих перегонів представлена в регіоні достатньо широко: як і під час кожної виборчої кампанії потужно працює партнер Мережі — Одеська обласна організація КВУ.

Процедура утворення виборчих округів, правила висування кандидатів на місцевих виборах, порядок здійснення протиепідемічних заходів під час організації та проведення виборів, судові позови на Одещині та їх наслідки — ці та інші правові підстави загального порядку проведення виборів аналізують та висвітлюють експерти КВУ.

Спільно з Громадянською мережею ОПОРА Комітет виборців звернувся до державних чиновників з пропозицією підписати Кодекс етичних норм поведінки на виборах, метою якого є уникнення зловживання адміністративним ресурсом під час виборчого процесу. Кодекс підтримали лише Ренійський та Роздільнянський міські голови.

Серед ноу-хау КВУ в Одеській області — відкриття Музею виборів, в якому зібрано багато артефактів більш ніж за 20-річну історію голосувань.

Музей поповнюється новими експонатами: різноманітними агітаційними друкованими постерами, агітками, календариками, наборами медичних засобів (кандидати не гребують термометрами, дешевими пігулками), почесне місце займають пакети з гречкою й інші продуктовий асортимент.

Агітаційна місцева кампанія 2020 без сумніву додасть значну кількість нових експонатів.

Графік проведення онлайн-обговорень проекту Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021-2026 роки

9 жовтня 2020 року за участю представників інститутів громадянського суспільства, науковців, експертів із Сумської, Одеської, Івано-Франківської, Хмельницької областей (реєстрація учасників здійснюється 

до 6 жовтня 2020 року включно * за посиланням: https://forms.gle/NES9tYLjkaxVoCgm7);

12 жовтня 2020 року за участю представників інститутів громадянського суспільства, науковців, експертів із Житомирської, Чернівецької, Миколаївської, Дніпропетровської областей (реєстрація учасників здійснюється до 7 жовтня 2020 року включно * за посиланням: https://forms.gle/ocesrkghy1SK4a9Y6); 

16 жовтня 2020 року за участю представників інститутів громадянського суспільства, науковців, експертів із Донецької, Вінницької, Тернопільської, Полтавської областей (реєстрація учасників здійснюється 

до 12 жовтня 2020 року включно * за посиланням: https://forms.gle/sED4qaiboyoWiarXA);

19 жовтня 2020 року за участю представників інститутів громадянського суспільства, науковців, експертів із Херсонської, Львівської, Кіровоградської, Харківської областей (реєстрація учасників здійснюється 

до 14 жовтня 2020 року включно * за посиланням: https://forms.gle/LcxovtkmVDS534ze7);

23 жовтня 2020 року за участю представників інститутів громадянського суспільства, науковців, експертів із Черкаської, Волинської, Луганської, Чернігівської областей (реєстрація учасників здійснюється 

до 19 жовтня 2020 року включно * за посиланням: https://forms.gle/XonjvZmd2bQmvmzX6).

30 жовтня 2020 року за участю представників інститутів громадянського суспільства, науковців, експертів із Закарпатської, Запорізької, Рівненської, Київської областей, м. Києва (реєстрація учасників здійснюється до 26 жовтня 2020 року включно * за посиланням: https://forms.gle/6PbnRRmhkWnBZ1Ht7);

*Захід проводиться з 10:00 до 13:00 і передбачає одночасну участь до 100 осіб, у зв’язку з чим організатори залишають за собою право припинити реєстрацію достроково у разі реєстрації більшої кількості учасників

Джерело

Регіональна Виборча Рада Одеси

 

Аналітичний бріф щодо передвиборчої ситуації 

в Одеській області

Як новий адміністративно-територіальний поділ Одеської області впливає на виборчу ситуацію?

За площею, яка дорівнює 33,3 тис. км², Одеський регіон є найбільшим серед усіх регіонів країни. Територія області складає 5,5 % території України. Середня чисельність населення області станом на 01.02.2019 становила 2 379,5 тис. осіб. До складу області до реформи входило 26 районів, 9 міст обласного та 10 міст районного значення, 33 селища міського типу.

На 1 січня 2019 року на території області в рамках децентралізації утворено 31 об’єднану територіальну громаду (ОТГ). У 2019 році створено ще 5 об’єднаних територіальних громад, а станом на сьогодні існує 37 ОТГ. Проте процес утворення був для регіону складним. Через перепони місцевих політичних еліт, острах населення перед змінами, менше половини з цих громад скористались правом на добровільне об’єднання. Кількість жителів Одеської області, які проживають на території ОТГ становить 370,960 тис. осіб (15% від загальної кількості жителів області).

У рамках реформи децентралізації змінився адміністративно-територіальний поділ Одеської області зі збереженням її загальних меж. Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 № 807–IX, в Одеській області замість 490 сільських, селищних і міських рад утворено 91 об’єднану територіальну громаду, а замість 26 районів — 7 укрупнених районів.

1) Березівський район (з адміністративним центром у місті Березівка);
2) Білгород-Дністровський район (з адміністративним центром у місті Білгород-Дністровському);
3) Болградський район (з адміністративним центром у місті Болграді);
4) Ізмаїльський район (з адміністративним центром у місті Ізмаїлі);
5) Одеський район (з адміністративним центром у місті Одесі);
6) Подільський район (з адміністративним центром у місті Подільську);
7) Роздільнянський район (з адміністративним центром у місті Роздільна).

Регіональна Виборча Рада Одещини

 Аналітичний бріф

Передвиборча ситуація в місті Одеса

  у вересні 2020 року

Проблеми місцевого самоврядування в Одесі

   Одеса – місто-мільйонник. За даними офіційного сайту Одеської міської ради, кількість жителів на 01.07.2020 становила 1 017 076 осіб. Кількість депутатів, що балотуються у міську раду складає 64 особи. Одеська міська ТВК постановою від 5 вересня утворила в місті Одесі вісім виборчих округів: по два на кожен район міста: Київський, Малиновський, Приморський і Суворовський. При цьому загальна кількість виборців, які мають право голосу на цих виборах, складає 720 тисяч 57 осіб. Кожна із зареєстрованих партій може висунути від 5 до 12 кандидатів на округ. 

     Мета роботи Регіональної Виборчої ради Одещини – допомогти одеситам зробити усвідомлений вибір, що включає знання нового виборчого законодавства, оцінку виборчої ситуації, розуміння економіко-соціальних проблем міста та позицій кандидатів, що балотуються до міської ради.

Передвиборча атмосфера в Одесі

    Чинного мера Геннадія Труханова політична партія «Довіряй ділам» висунула в кандидати на посаду міського голови. На своїй сторінці в Facebook Геннадій Труханов запевнив, що на вибори йде з командою, з якою працював 5 років та має намір продовжити «розпочаті в місті перетворення». 

     За рейтингами, Геннадій Труханов займає провідне становище серед інших кандидатів. Так, за результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, станом на 14 вересня 46,6% опитаних респондентів в Одесі готові підтримати чинного мера на місцевих виборах, що відбудуться в жовтні. Водночас 34% респондентів підтримують партію «Довіряй ділам».

СИСТЕМА КРИТЕРІЇВ ТА ПОКАЗНИКІВ ОЦІНЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Рекомендації щодо використання системи оцінювання

Оцінювання реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства (далі ‒ Нацстратегії) здійснюють з метою забезпечення усіх зацікавлених сторін даними, які характеризують ступінь виконання завдань та досягнення цілей Нацстратегії. Отримані оцінки використовуються для аналізу причин можливих відхилень та визначення шляхів необхідного коригування процесу реалізації Нацстратегії або самої Нацстратегії.

Оцінювання здійснюється експертним шляхом на основі застосування Методики багаторівневого бенчмаркінгу (с. 64-76). Інформація для експертного оцінювання отримується з відкритих джерел: офіційних сайтів та даних звітування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування й аналізується по таких 9 критеріях:

1) Відображення завдань Національної стратегії у планово-програмних та організаційно-розпорядчих документах.
2) Виконання завдань Національної стратегії, відображених у планово-програмних та організаційно-розпорядчих документах.
3) Нормативно-правове забезпечення реалізації Нацстратегії.
4) Інформаційно-аналітичне забезпечення реалізації Нацстратегії.
5) Кадрове забезпечення реалізації Нацстратегії.
6) Використання електронних засобів комунікації у процесі реалізації Національної стратегії.
7) Використання механізмів громадської участі у процесі реалізації Нацстратегії.
8) Робота з населенням у процесі реалізації Нацстратегії.
9) Міжсекторна взаємодія у процесі реалізації Нацстратегії.

   Кожен критерій відображає певну складову реалізації Нацстратегії і містить від 3 до 7 показників, які характеризують різні аспекти реалізації Нацстратегії в межах даного критерію. Кожен показник оцінюється за 2-, 3- або 4-бальною шкалою. У таблиці наведено детальний опис того, за що виставляється та чи інша оцінка. Загалом по усіх критеріях розроблено 40 показників реалізації Нацстратегії та наведені відповідні варіанти їх оцінок.

   Оцінювання діяльності органів публічної влади, які забезпечують реалізацію Нацстратегії, здійснюється на трьох рівнях управління – національному, регіональному та локальному (рівні територіальних громад). Для органів влади кожного рівня по усіх критеріях розраховується сума балів, яка є основою для рейтингування оцінюваних органів влади в межах кожного рівня.

Нижче міститься зведена таблиця критеріїв, показників та варіантів їх оцінювання для кожного з указаних трьох рівнів.

Перегляд таблиці за посиланням:

КРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ ТА ВАРІАНТИ ОЦІНЮВАННЯ ЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Джерело

ІНСТРУМЕНТИ ВІДКРИТОГО УРЯДУВАННЯ: ПРОЦЕС ВЛАДНО-ГРОМАДСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЗАПУЩЕНО

Міжнародна ініціатива «Партнерство Відкритий Уряд» започаткована у 2011 році на рівні Організації Об’єднаних Націй. Україна приєдналася до цієї ініціативи у грудні 2018 року.

Ця міжнародна угода зобов’язує впроваджувати принципи відкритого урядування: відкритість та прозорість діяльності влади, впровадження нових технологій та високих стандартів професійної чесності в державному управлінні, залучення інститутів громадянського суспільства до формування та реалізації державної політики.

Дорожня карта для досягнення відкритості врядування, розроблена Transparency International, включає три основні умови: 1) прозорість та участь громадян повинні розцінюватися в якості прав людини; 2) організаційна структура, політики та практики повинні існувати для виконання цих прав та досягнення, здійснення, контролю та нагляду; 3) ці політики та практики повинні забезпечуватися необхідними інструментами та доступною інфраструктурою.

ЯК ПРАЦЮЮТЬ ІНСТРУМЕНТИ ВІДКРИТОГО УРЯДУВАННЯ

Розглянемо, як це працює, на прикладі розробки нової Нацстратегії сприяння розвитку громадянського суспільства.

Секретаріат Кабінету Міністрів створив робочу групу з розробки нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021-2025 роки. До робочої групи увійшли активні члени громадянського суспільства з усіх регіонів країни та представники органів виконавчої влади. Координує процес Департамент інформації та взаємодії з громадськістю Секретаріату КМУ.

«Нова Стратегія має бути спільним громадсько-урядовим документом, результатом партнерства громадськості та заінтересованих органів влади (Секретаріату Кабінету Міністрів, Офісу Президента України, органів виконавчої влади). Тому ми зацікавлені у максимальному залученні усіх учасників до розробки та обговорення цього документа», — підкреслює Державний секретар КМУ Олександр Ярема, який очолює робочу групу.

Процес розроблення Національної стратегії є максимально відкритим: зацікавлені представники громадськості можуть долучитися до відповідної громадсько-урядової платформи, заповнивши анкету.

«Саме цим забезпечується реалізація умови, вказаної в Дорожній карті, — відкритість та прозорість участі громадян в обговоренні та розробці основного документа державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства», — зазначає експертка Громадської мережі публічного права та адміністрації UPLAN Алла Орлова.

Андрій Крупник, регіональний координатор Мережі UPLAN, схвально оцінив перші кроки зі створення робочої групи щодо написання нової Національної стратегії на 2021-2025 роки та виділив ключовий момент урядової ініціативи — увагу державних інституцій до проблем громадянського суспільства.

РОЗРОБКА НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА РОЗПОЧАЛАСЯ

Робоча група з розробки Національної Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021-2025 роки, створена Секретаріатом Кабінету Міністрів, розпочала роботу над створенням документу.

Основу групи складають представники інститутів громадянського суспільства, Секретаріату Кабінету Міністрів, органів виконавчої влади. Очолює робочу групу Державний секретар Кабінету Міністрів Олександр Ярема.

Увесь комплекс робіт розподілено між п’ятьма підгрупами, чотири з яких паралельно працюють над відповідними розділами Стратегії, а п’ята — забезпечує розробку механізмів реалізації Стратегії та систему моніторингу й оцінки процесу її реалізації. Було обрано співкоординаторів підгруп — по одній людині від громадськості та від влади.

Підгрупу щодо механізмів реалізації Стратегії, моніторингу та оцінки її реалізації очолив від громадськості директор Одеського інституту соціальних технологій, регіональний координатор Мережі UPLAN в Одеській області Андрій Крупник. Співкоординаторкою підгрупи від Уряду призначено заступницю директора Департаменту інформації та взаємодії з громадськістю Секретаріату КМУ Наталію Окшу. До цієї ж підгрупи увійшла й експертка Мережі UPLAN Алла Орлова.

Під час засідання 6 серпня у підгрупі з розробки механізмів реалізації Стратегії, моніторингу та оцінки її реалізації обговорювали наступні питання:

• які недоліки у реалізації чинної Нацстратегії слід врахувати у майбутньому;
• як налагодити ефективну реалізацію нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства;
• як скоординувати її реалізацію на центральному та місцевому рівнях;
• за якими показниками проводити моніторинг та оцінку реалізації Стратегії.

Андрій Крупник відзначає кілька позитивних моментів розпочатої співпраці:

СОЦІАЛЬНЕ ПРОЕКТУВАННЯ У ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКІЙ ПРАКТИЦІ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД

Мал. 1

З управлінської практики відомо: для того, щоб певна діяльність принесла необхідні результати, вона має бути організована належним чином. На підтвердження цієї думки можна навести висловлювання президента Міжнародної Академії якості Т. Конті: „Усі результати досягаються за рахунок процесів”.

Розглянемо у цьому контексті державне управління удосконаленням та розвитком соціальних об'єктів, до яких відносимо як елементи соціальної структури суспільства, тобто соціальні групи (зокрема сім'ї), соціальні верстви населення, територіальні громади, так і елементи соціальної інфраструктури, тобто підприємства, установи та організації, які безпосередньо забезпечують задоволення потреб та інтересів громадян, громадські та благодійні організації, кредитні, професійні та творчі спілки, релігійні громади, органи самоорганізації населення та інші інститути громадянського суспільства. У якості соціального об'єкту може виступати і соціальний процес, організація якого певним чином теж є предметом соціального проектування.

Цілеспрямовані зміни цих соціальних об'єктів здійснюються, у першу чергу, через виявлення та розв'язання притаманних їм соціальних проблем за допомогою певного комплексу управлінських процедур, таких як аналіз, прогнозування, проектування, програмування, планування та інші. Але, на жаль, різні дослідники та практики державного управління вкладають різне значення у зміст цих термінів і відводять їм різне місце у системі державного управління соціальними об'єктами.

ЕТНІЧНІ ЧИННИКИ АНАТОМІЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Заява парламенту Болгарії з протестом проти територіального реформування в Болградському районі Одеської області знов привернула увагу до етнічного чинника у політиці децентралізації в Україні.

Незважаючи на намагання провайдерів реформування «відмахнутися» від цього чинника або видати його як інспірованого виключно ззовні, слід констатувати, що розробка Перспективних планів та процеси добровільного об’єднання територіальних громад були сповільнені саме у поліетнічних регіонах України.

ЕТНОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Більшість національних меншин в Україні характеризується високим рівнем етнічної консолідації та стійкості до асиміляції, що має прояв, зокрема, у прагненні до самостійного впорядкування проблем території свого традиційного проживання.

Достатньо пригадати консультативні опитування щодо створення болгарського та угорського національних округів у 1991 р., визнання на рівні громад та районів компактного проживання мов національних меншин в якості офіційних у період дії Закону України «Про засади державної мовної політики», створення політизованих об’єднань деяких національних груп.

Про чутливість етнічного чинника свідчать також численні рішення місцевих рад в етноконтактних регіонах щодо проектів реорганізації низової та районної ланки територіального поділу, в яких для аргументації власної позиції, як правило, згадуються етнокультурні аспекти.

ЧИ ДОПОМОЖЕ ВИБОРЧИЙ КОДЕКС ЗРОБИТИ ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ВИБІР

1 січня 2020 року набрав чинності новий Виборчий кодекс, який замінив, у тому числі, Закон «Про місцеві вибори». Апробувати цей документ у сфері волевиявлення громадян українці зможуть на місцевих виборах, які, відповідно до Конституції, мають відбутися 25 жовтня цього року.

Про новації Виборчого кодексу, його практичне застосування говорили представники регіональної Мережі UPLAN в Одеському регіоні на експертній нараді «Новий виборчий кодекс: як зробити відповідальний вибір» 25 червня.

Регіональний координатор Мережі Андрій Крупник, відкриваючи дискусію, зазначив, що важливо не лише спільними зусиллями розібратися в цьому величезному документі, а й вміти правильно застосовувати цей новий інструмент, аби майбутній вибір зробити відповідальним. Відповідальним як для тих, хто обирає, так і для тих, кого обирають.

«Тому розтлумачити основні норми Виборчого документа широкій громадськості мають фахові експерти у цій сфері», — наголосив Андрій Крупник.

Голова Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України», експерт Мережі UPLAN Анатолій Бойко окреслив загальний контекст проблеми, що стосується проведення місцевих виборів.

«Місцеві вибори завжди є складнішими: вони мають вищий рівень фальсифікацій, маніпуляцій, спотворення, підкупів, що пояснюється нижчим рівнем культури виборців, відсутністю прямого контролю з боку ЦВК та іншими факторами», — каже експерт і додає, що майбутні осінні вибори можуть стати саме такими.

КАНДИДАТСЬКИЙ РЕЗЕРВ ТА РЕЗЕРВ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ — ЦЕ РІЗНІ ПОНЯТТЯ

Ідея створення кадрового резерву не нова для державної служби України.

Починаючи з 1993 року, коли запрацював Закон про державну службу, його 28 стаття та відповідне Положення визначали основи формування й організації роботи з кадровим резервом. Проте Постанова Кабінету Міністрів України № 465 (465-2016-п) від 22.07.2016 р. ліквідувала багато підзаконних актів, зокрема й Положення про формування кадрового резерву для державної служби.

Чудово, що зараз ця прогалина у роботі з людськими ресурсами ліквідується, та резерв, як поняття, повертається до державної служби, хоча й у дещо звуженому, на мій погляд, вигляді.

До 2016 року кадровий резерв формувався зі спеціалістів місцевого та регіонального самоврядування, виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, а також з випускників навчальних закладів відповідного профілю; державних службовців, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування та рекомендовані для просування на більш високі посади.

Також до резерву зараховували осіб, рекомендованих конкурсними комісіями (Постанова КМУ від 28 лютого 2001 р. № 199).

Розглянемо, що, на мою думку, сьогодні є суттєвою відмінністю та, на жаль, не знайшло своєї реалізації у запропонованому законопроєкті № 3491.

ГРОМАДЯНСЬКА АКТИВНІСТЬ ЧЕРЕЗ НЕФОРМАЛЬНУ ОСВІТУ: ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ У РЕЖИМІ ОНЛАЙН

Фундаментальними цінностями сучасного світу є демократія, свобода, повага до прав людини, участь та солідарність.

Важливу роль у цьому процесі відіграють освіта й виховання як основа формування усвідомленої громадянської позиції особи.

Саме тому одним з основних соціальних замовлень ще у школі є формування й розвиток здатності школярів до життя й діяльності у правовій демократичній державі.

З 1 вересня 2018 р. у загальноосвітніх навчальних закладах України введено новий предмет для учнів 10-го класу — «Громадянська освіта».

Громадянська освіта — це навчання людей тому, як жити за умов сучасної держави, як дотримуватися її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати їхні права, домагатися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства.

В основі курсу — сукупність філософських, психолого-педагогічних знань та практичних навичок і вмінь, методологічні принципи (гуманізація, природовідповідність, свободовідповідність; системність; безперервність; культуро відповідність та інтеркультурність).

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Закон про освіту визначає, що держава створює умови для здобуття громадянської освіти, спрямованої на формування компетентностей, пов’язаних з реалізацією особою своїх прав і обов’язків як члена суспільства, усвідомленням цінностей громадянського (вільного демократичного) суспільства, верховенства права, прав і свобод людини та громадянина.

ЯК КАРАНТИН ЗМІНИВ СПІЛКУВАННЯ В ЕКСПЕРТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ТА В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ

З початком карантину перед організаціями та компаніями виникла проблема не лише ефективної організації зустрічей у віртуальному просторі, а й отримання від них конкретного, прикладного результату.

Досвід проведення онлайн-заходів експертами Громадської мережі публічного права та адміністрації UPLAN спільно з партнерами в березні-квітні дозволяє виділити переваги та виявити певні недоліки таких заходів.

ОНЛАЙН-ЗАХОДИ ЯК ЦІННИЙ ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ РОБОТИ

Онлайн-навчання, онлайн-засідання, вебсемінари, інші віртуальні заходи в Україні проходять під час карантину переважно на платформі Zoom. Проте це лише один з можливих інструментів для дистанційних зустрічей.

Для публічних заходів більшість експертів Мережі UPLAN також обрали Zoom. Переваги очевидні — трансляція на тисячу глядачів на платформі, «кімнати» спікерів і глядачів, можливість надавати право голосу окремим учасникам, миттєві опитування з певних питань, форма «питання-відповідь», паралельні трансляції на Facebook, YouTube, а також дуже багато інших «фішок» для підвищення якості заходів.

Бенчмаркінг та авторське право у справі сприяння розвитку громадянського суспільства

У 2017-2018 роках громадські експерти ВГО "Асоціація сприяння самоорганізації населення" та ГО "Одеський інститут соціальних технологій" за участі більше 100 представників регіональних громадських об'єднань здійснили громадський моніторинг та методичний супровід реалізації чинної Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на період 2016-20120 років в Україні.

Результати цієї роботи знайшли відображення в Аналітичному звіті https://drive.google.com/file/d/1vR5WwBF3CPDs9wHpbCj-4LEvm6sTH1zy/view, який отримав високу оцінку на урядовому та науковому рівні.

При цьому була застосована Методика багаторівневого бенчмаркінгу на основі комплексної оцінки діяльності регіональних органів публічної влади щодо реалізації Нацстратегії.

Для довідки: бенчмаркінг - це техніка, спрямована на поліпшення бізнесу або товару.

Дана Методика була розроблена експертами Одеського інституту соціальних технологій, які отримали Свідоцтво про реєстрацію авторського права.

ПУБЛІЧНІ ЗАКУПІВЛІ ПО-НОВОМУ: ЧИ ВСІ НАРЕШТІ ПОБАЧАТЬ ВСЕ?

Великдень 2020 року в Україні запам’ятається замовникам та учасникам публічних закупівель, а також усім зацікавленим особам, ще й тим, що набула чинності нова редакція Закону України «Про публічні закупівлі» (крім розділу VI «Процедура торгів з обмеженою участю», що буде чинним з 19.10.2020 р.) — відповідно до змін, внесених Законом України від 19.09.2019 р. № 114-IX.




Нова редакція Закону покликана зменшити ймовірну корупційну складову тендерів через посилення прозорості їх проведення, а також вберегти замовників і виконавців від взаємних ризиків і захистити державу від нераціонального та неефективного витрачання бюджетних коштів.

Роз'яснення про зміни у закупівлях за державні кошти, які чинні з 19 квітня, надані у листі Мінекономіки від 21.12.2019 р. № 3304-04/55553-06.

Спробуємо проаналізувати основні зміни, аби відповісти на запитання, чи вдалося авторам оновленого закону створити умови для зменшення корупційних ризиків у сфері публічних закупівель та середовище добросовісної закупівлі. Адже саме цю мету задекларовано в преамбулі до Закону «Про публічні закупівлі».

НОВИЙ ЗАКОН ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ РЕФЕРЕНДУМ: ЯК ОМИНУТИ «ПІДВОДНІ КАМЕНІ»?

В Україні інститут референдуму зафіксовано на конституційному рівні: його засади визначено в розділах ІІІ і ХІІІ Основного Закону.

Нагадаємо історію становлення цього інституту в Україні. 3 липня 1991 року було ухвалено Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», який втратив чинність у зв’язку з ухваленням 6 листопада 2012 року Закону «Про всеукраїнський референдум». Останній за рішенням Конституційного суду України від 26 квітня 2018 року теж втратив чинність.

Відтоді в Україні немає законодавчо врегульованого механізму реалізації громадянами свого конституційного права на участь в управлінні державними справами ані через всеукраїнський, ані через місцевий референдуми.

Наразі Робоча група Верховної Ради України з розробки проектів законів з питань народовладдя на чолі з першим заступником голови Верховної ради України Р. Стефанчуком за участі представників Центральної виборчої комісії (ЦВК) та експертів недержавних аналітичних центрів, зокрема Центру політико-правових реформ, підготували проект Закону «Про всеукраїнський референдум» (далі — законопроект).

Цей законопроект вже отримав у цілому схвальну оцінку експертів Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) і зараз проходить широке публічне обговорення в Україні.

Як безпосередній учасник цього обговорення хотів би висловити деякі думки щодо вказаного законопроекту з позиції його подальшого практичного застосування, аби запобігти негараздам при імплементації цього важливого інструменту прямого народовладдя.

САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ОДНОРІВНЕВІСТЬ ЧИ БАГАТОРІВНЕВІСТЬ

Під час різноманітних заходів з обговорення перспектив розвитку територіальної організації влади в Україні, що відбувалися протягом 2014-2020 років, час від часу можна було почути думку, що в межах загальної політики децентралізації в Україні запроваджується інститут регіонального самоврядування, який має замістити централізований механізм державного управління на регіональному рівні. Про зазначене начебто свідчила можливість створення виконавчих органів обласних та районних рад, а також ліквідація місцевих державних адміністрацій як органів виконавчої влади на відповідному територіальному рівні.

На наш погляд, у межах дискусії про подальший розвиток політики децентралізації та її конституційного оформлення в частині регіонального рівня врядування, треба визначитися щодо наступного:

• що розуміється під регіональним самоврядуванням;
• чи існує інститут регіонального самоврядування за чинною Конституцією України;
• чи створюється інститут регіонального самоврядування в Україні за існуючими концептуальними уявленнями щодо політики децентралізації;
• чи варто визнати на конституційному рівні у системі публічної влади інститут регіонального самоврядування, і якими мають бути його основні характеристики.

У Рекомендації 1811 (2007) Парламентської Асамблеї Ради Європи про регіоналізацію в Європі закріплено, що регіон — це не просто адміністративна одиниця субнаціонального рівня у системі територіального поділу країни, а насамперед територіальна спільнота, що є колективним соціальним суб’єктом, який володіє самоврядуванням.

У Декларації щодо регіоналізму в Європі (прийнята Асамблеєю Європейських регіонів у 1996 році) регіоном також визначається територіальний колектив, який сформовано в законодавчому порядку на рівні, безпосередньо нижчому від державного, що наділений самоврядуванням.

ГРОМАДСЬКА БЕЗПЕКА В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Громадська безпека — це складне суспільне явище, яке передбачає не тільки певний стан громадського порядку та його захищеність від внутрішніх та зовнішніх загроз, а й захищеність від джерел небезпеки природного або штучного характеру.

Зокрема, до сфери громадської безпеки включають відносини, пов’язані з дотриманням правил карантину та боротьби з особливо небезпечними інфекційними хворобами та епідеміями.

Епідемією законодавство називає масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу (Закон України від 6 квітня 2020 р. № 1645-ІІI «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Карантином, відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1645-III (ст. 1), є «адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ОБМЕЖУВАЛЬНИХ ЗАХОДІВ

З метою захисту населення від біологічних загроз законодавство передбачає запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів (ч. 5 ст. 37 Кодексу цивільного захисту України). Найбільш суворим заходом у плані обмежень, яких зазнають громадяни, підприємства, установи та організації, вважається карантин.

ФОРМУЄМО ДОРОГОВКАЗ ДЛЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: РАЗОМ МИ СИЛЬНІШІ!

Помітна активізація спілкування небайдужих людей в онлайн-режимі є реальним втіленням народної мудрості, що «немає лиха без добра». Адже саме карантин дав змогу зібратися в такому «зірковому» складі представникам владних інституцій, недержавних аналітичних центрів, науковцям, експертам громадського сектору на дистанційну експертну онлайн-нараду 29 квітня ц.р.

Тема дискусії «Держава і громадянське суспільство: стратегія і тактика взаємодії», запропонована А.С Крупником, керівником ГО «Одеський інститут соціальних технологій», доцентом ОРІДУ НАДУ при Президентові України, аналітиком Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення та регіональним координатором Громадської мережі публічного права та адміністрації UPLAN, знайшла позитивний відгук серед колег та партнерів по громадському сектору.

У нараді взяли участь представники ОБСЄ, Офісу Президента України, Кабінету Міністрів, інших владних інституцій, а також лідери недержавних аналітичних центрів, вчені, громадські експерти.

Про учасників наради можна узагальнено сказати: зацікавлені та професійні, активні та конструктивні – тобто, ядро, яке формує українське громадянське суспільство (ГС). Це група «сіячів ідей», які генерують чимало позитивних змін у процесі формування та реалізації державної політики сприяння розвитку ГС.

ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ: ЯК ВИЙТИ НА ДІЄВУ МОДЕЛЬ НОВОЇ СИСТЕМИ ВЛАДИ

При зміні системи публічної влади в Україні на засадах децентралізації та закріпленні цієї зміни у Конституції та в інших законах України успіх значною мірою залежить від організації процесу підготовки та ухвалення вказаних рішень.

Адже відомо, що всі результати є наслідком процесів. Тому, аби отримати необхідний результат, слід належним чином організувати процес.

 Мета реформи публічної влади, що триває, — шляхом перерозподілу повноважень сформувати ефективну систему територіальної організації влади, яка забезпечить створення й підтримку в громадах повноцінного життєвого середовища, надання якісних і доступних публічних та соціальних послуг, сприятиме становленню інститутів народовладдя та узгодженню інтересів держави й територіальних громад.

Реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади триває з 2014 року. Наразі завершується етап добровільного об’єднання громад і відбувається перехід до наступного етапу. Передбачається, що вибори у жовтні 2020 р. по всій Україні пройдуть за новим однорідним адміністративно-територіальним устроєм. Для цього процес зміни законодавства має завершитися до липня 2020 р.

Уже двічі (у грудні 2019-го та у січні 2020-го) Президент пропонував проекти змін до Конституції щодо децентралізації та двічі відкликав свої пропозиції. Нарешті вирішено піти іншим шляхом: формувати пропозиції знизу.

Наприкінці минулого року відбулися відкриті публічні обговорення, ініційовані Інститутом «Республіка» та Центром політико-правових реформ, що мали формат форумів «Конституційний процес в Україні: відкритий діалог з громадянами». В 9 таких форумах, проведених від Заходу до Сходу, брали участь науковці, громадські активісти, експерти ЦППР та мережі UPLAN, які обговорили перебіг реформ в Україні, внесені до Парламенту законопроекти про зміну Конституції та закладені в них загрози. Загальний висновок експертного середовища: зміни до Конституції повинні народжуватися в діалозі з експертною спільнотою та громадськістю.

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ У ДИСТАНЦІЙНОМУ РЕЖИМІ В ПЕРІОД КАРАНТИНУ

Окрім спеціальних нормативно-правових документів, які ухвалені в Україні на період дії карантину, питання організації підвищення кваліфікації публічних службовців регламентовано наступними документами:

• . Постановою Кабінету Міністрів України від 6.02.2019 р. №106 «Про затвердження Положення про систему професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад»;
• . наказом Нацдержслужби України від 26.11.2019 р. №211-19 «Про затвердження Порядку організації підвищення кваліфікації державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування»;
• . наказом Нацдержслужби України від 13.03.2020 р. №38-20 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розроблення та оформлення програм підвищення кваліфікації державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад».

Відповідно до вищезазначених розпорядчих документів, організація підвищення кваліфікації за дистанційною формою навчання передбачає дистанційні заняття, самостійну роботу учасників професійного навчання та контрольні заходи.

СТАТУТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ В СУЧАСНІЙ ПРАКТИЦІ

Кожне місто, містечко, селище має власні історичні особливості, традиції, моделі комунікації всередині громади, економічні та соціальні умови. Для урахування цієї специфіки у процесах врядування та місцевого розвитку громади приймають власні статути. Статути територіальних громад сіл, селищ, міст належать до основних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.




«Локальною» чи «комунальною конституцією» називають статут через його вищу юридичну силу відносно інших актів локального рівня, які приймаються органами місцевого самоврядування.

ДЛЯ ЧОГО ГРОМАДІ ПОТРІБЕН СТАТУТ?

Міста обласного значення довгий час залишалися без статутів, більшість об’єднаних територіальних громад і досі його не мають. Адже відсутні законодавчі вимоги щодо обов’язковості ухвалення статуту, бракує методичної бази на першому етапі впровадження законодавства про місцеве самоврядування.

Лише трохи більше 20 % громад таким документом врегулювали свої права на здійснення місцевого управління. У багатьох селах, селищах, а то навіть і в містах, ані влада, ані місцева еліта не підіймали і не підіймають питання необхідності розробки Статуту, бо навіть не уявляють, які переваги дає їм такий документ.

До речі, Одеса була одним з останніх обласних центрів України, де в 2011 році ухвалено Статут територіальної громади.

Статут громади має пройти реєстрацію в Мін’юсті, й тільки після цього вважатиметься чинним. Тому, наприклад, місто Житомир має офіційний Статут лише з 2019 року.

«Сухі» теоретичні особливості змісту статуту на практиці мають включати конкретні вимоги: про порядок продажу комунальних приміщень та земель територіальної громади, оформлення кредитних коштів.

Витрачати кошти на тротуари чи утеплення будинків, будувати дитячі садочки чи закуповувати нові тролейбуси та автобуси, брати мільйонні кредити чи продавати комунальне майно та багато інших питань — мають вирішуватися за участі людей. І не лише під час місцевих виборів, а постійно впливати на стан справ у громаді.

На практиці місцева влада зазвичай розпоряджається міським бюджетом, майном територіальної громади на власний розсуд, не запитуючи думки мешканців. Відповідно ніхто не звітує громаді про витрачання цих коштів.

ЗВІТ ДЕПУТАТА МІСЦЕВОЇ РАДИ: ФОРМАЛЬНІСТЬ, КОМУНІКАЦІЯ ЧИ ОЦІНКА ДОВІРИ ВИБОРЦІВ

Питання взаємодії мешканців громади із місцевими депутатами, зокрема заслуховування звітів депутатів, — важлива складова політичної культури, яка, на жаль, в Україні загалом та на місцевому рівні зокрема поки що мало розвинута. Бо ж добре відомо: значна частина виборців навіть не здогадується, хто представляє їх інтереси в округах. А депутати зі свого боку не поспішають на зустрічі з громадою.

Жителі міст рідко знають про свій прямий вплив на представників місцевої влади, не користуються правами та повноваженнями виборців. Хоча саме тут, на місцях, вирішується безліч питань, пов’язаних із повсякденним життям громадян: якість та ціна комунальних послуг, якість доріг, медичне обслуговування, освіта, розподіл землі, робота комунальних підприємств, кадрові питання тощо.

Депутати місцевих рад наділені правом розподіляти бюджетні кошти, забезпечувати соціально-економічний та культурний розвиток громад, сприяти ефективному функціонуванню адміністративно-територіальної одиниці, яку вони представляють. Водночас місцеві обранці мають усвідомлювати свою відповідальність перед громадою.

Про що має бути депутатський звіт?

Загальні питання звітування місцевих депутатів регулює Закон України «Про статус депутатів місцевих рад». Всі інші деталі організації звіту регулює місцева рада, а саме: час, місце, порядок проведення та висвітлення, ухвалення рішень щодо депутатських звітів та їх результатів.

Для звітування депутат місцевої ради не менше ніж за 7 днів має повідомити через місцеві ЗМІ про час та місце проведення заходу. Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», звіт депутата місцевої ради повинен містити відомості про діяльність у раді та в її органах, до яких його обрано, а також про роботу у виборчому окрузі, про ухвалені радою та її органами рішення, про хід їх виконання, про особисту участь в обговоренні, ухваленні та організації виконання рішень ради, її органів, а також про виконання доручень виборців свого виборчого округу.

Навіщо Україні місцеві референдуми?

Після скасування у 2012 році Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», в Україні не вщухають розмови про те, що «ось-ось буде ухвалено окремий Закон про місцеві референдуми» як основний інструмент реального народовладдя. Але поки що віз, як кажуть, і нині там.

Трохи з історії референдумів в Україні

Конституційне право громадян на волевиявлення через референдуми і принципові моменти його реалізації закріплені у статтях 38, 69, 70, 72, 73, 74, 92, 106, 138, 143, 155, 156 Конституції України.

3 липня 1991 року, ще до проголошення 24 серпня 1991 року Акту незалежності України, було ухвалено Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (№ 1286-XII).

Відповідно до цього Закону в Україні було проведено два всеукраїнських референдуми. 1 грудня 1991 року перший всеукраїнський референдум підтвердив Акт проголошення незалежності України. А другий відбувся 16 квітня 2000 року, на якому позитивно були вирішені питання скасування депутатської недоторканності, скорочення загальної кількості народних депутатів з 450 до 300 та визнана необхідність формування двопалатного парламенту.

Однак Верховна Рада не спромоглася втілити в життя результати цього референдуму, оскільки вони не влаштовували чинний склад українського парламенту. Тому вони були проігноровані і переведені в статус «консультативних» питань.

Водночас у XXI столітті референдуми проводяться в більшості держав світу. Зокрема в Європі спостерігається тенденція до розширення застосування інституту референдуму. У Швейцарії, яку вважають батьківщиною референдумів, перший акт народовладдя відбувся у 1439 p., a у період з 1848 року  було проведено  більше  500  загальнонаціональних референдумів[1]. На цій території референдум поступово створює унікальну модель консенсусної демократії.