Від благоустрою до стійкості: як війна змінила роль ОСН і чому законодавство має наздогнати практику

У Києві відбулася XV Всеукраїнська конференція з питань самоорганізації населення. Цього року ми говорили про органи самоорганізації населення (ОСН) одразу в трьох контекстах: війни, майбутнього відновлення та європейської інтеграції України. 

Таке поєднання ще кілька років тому могло б здаватися незвичним, тому що ОСН традиційно асоціювали передусім із дуже конкретними справами свого будинку, вулиці чи мікрорайону, такими як благоустрій, освітлення, дороги, комунальні проблеми. Ці питання нікуди не зникли, але практика громад сьогодні значно ширша.

Під час конференції ми почули про ОСН, які допомагали людям під час оточення міста, займалися евакуацією та гуманітарною підтримкою, шукали самотніх і маломобільних жителів, організовували людей для вирішення проблем своєї території. У Ніжині представники ОСН сьогодні долучені до стратегічного планування та обговорення майбутнього мікрорайону, який постраждав від обстрілів. Досвід Донеччини показав іншу ситуацію, коли громада може втратити доступ до своєї території, а сформовані роками зв'язки між людьми продовжують працювати вже в релокації.

Тому одна з головних тем конференції стосувалася вже не того, чи потрібні ОСН українським громадам. Ми говорили про їхнє місце в системі місцевого самоврядування, можливості представляти інтереси жителів, участь у плануванні та відновленні і про правила, за якими все це має працювати.

Одеські ОСН на всеукраїнській хвилі самоорганізації

Одеса на всеукраїнській хвилі: коли самоорганізація стає силою.

14 вересня в Києві зібралися ті, хто щодня будує місцеву демократію знизу — з будинків, вулиць, мікрорайонів. Одесу на XV Всеукраїнській конференції з питань самоорганізації населення представляла робоча група у складі Марини Гальцової, Антоніни Наконечної та Ірини Демидової, під керівництвом голови делегації Андрія Крупника.
І це був не просто робочий день. Це було свято — бо саме тоді відзначали 20-річчя Асоціації сприяння самоорганізації населення. 

Двадцять років боротьби за визнання, за право звичайних людей впливати на життя своєї вулиці, свого двору, свого будинку.

Чому це важливо для кожного з нас
Коли говорять "органи самоорганізації населення", часто уявляють щось абстрактне, бюрократичне. А насправді це — ваш сусід, який знайшов кошти на новий дитячий майданчик. Це жінка, яка під час пандемії обходила квартири самотніх пенсіонерів і приносила їм ліки. Це люди, які в перші місяці великої війни знаходили кожного маломобільного мешканця "в кожній квартирі, у приватному секторі, в кожній домівці" — і не залишали їх сам на сам з бідою.
ОСН — це не влада "десь там". Це ми самі, коли вирішуємо не чекати, а діяти.
Що відбулося на конференції.

Саморегулювання як ознака зрілого врядування

 Сергій Саханенко,
доктор наук з державного управління, професор
Андрій Наконечний
доктор філософії (PhD) з публічного управління та адміністрування

Коли ми говоримо про врядування, то майже автоматично думаємо про державу або про місцеве самоврядування. Про закони, міністерства, служби, дозволи, стандарти, перевірки, контроль і відповідальність. Така логіка зрозуміла, адже саме публічна влада встановлює загальні правила гри й має забезпечувати їх дотримання. 

Проте сучасне суспільство настільки складне, спеціалізоване й динамічне, що держава об’єктивно вже не може – та й не повинна – самостійно регулювати кожен вид професійної чи економічної діяльності. Саме тут й виникає простір для саморегулювання.

У найпростішому розумінні саморегулювання означає ситуацію, коли певна професійна або галузева спільнота не лише очікує правил від держави, а сама бере участь у їх формуванні, контролює їх дотримання та несе відповідальність за якість діяльності своїх членів. Інституційною формою такого підходу стають саморегулівні організації.

На перший погляд може здатися, що йдеться лише про специфічний спосіб організації окремих професій. Насправді питання значно ширше. Саморегулівні організації цікаві насамперед як один із механізмів сучасного врядування, тобто такого управління, у якому держава перестає бути єдиним центром вироблення та виконання правил.

Безпечні громади починаються з партнерства: проєкт ГО ОІСТ презентовано!

 Координаційна зустріч учасників четвертої хвилі проєкту «Імпульс» відбулася 7-8 липня 2026 року в Києві. На зустрічі з експертами міжнародного фонду «Відродження» 27 громадських організацій представили свої проєктні заявки.

Відкриваючи зустріч, Інна Підлуська, заступниця виконавчого директора фонду, зазначила, що проєкти, які отримали підтримку міжнародного фонду «Відродження», – значущі, системні й спрямовані на взаємодію з місцевим самоврядуванням.

Віра Недзведська, віцепрезидентка зі стратегічного партнерства Фонду «Східна Європа» підкреслила, що «Імпульс» гідно оцінив унікальні й важливі пропозиції учасників громадського сектору, звернувши увагу на значну кількість нових «гравців» в громадському середовищі поряд із участю постійних учасників.

Від зошита до книги: шлях маріупольського щоденника Анжели Білодід

Є книги, які не просто читаєш – їх проживаєш разом з автором.

Так трапилося під час реалізації Інститутом проєктів «ВПО в територіальних громадах: алгоритм успішної інтеграції» та «Інституалізація процесів адаптації ВПО у громадах через місцеву демократію».

Наше знайомство з Анжелою Білодід – жінкою, яка разом з чоловіком виїхала з Маріуполя  16 березня 2022 року, в день, коли росія злочинно атакувала Маріупольський драматичний театр, де перебували містяни, шукаючи прихисток від бомбардирувань ворога, почалося саме під час першого проєкту, метою якого була допомога, сприяння в адаптації у громадах переселенців.

Анжела виявилася саме тією творчою особистістю, яку ми шукали – жінка любила й цінувала мистецтво, чудово малювала на майстер-класах, аргументувала свої роботи, а згодом виявилося, що вона ще й висококласний фотограф.

Тож коли Анжела показала нам свої зошити – звичайні шкільні зошити, густо заповнені рядок від рядка враженнями й думками про перші хвилини, дні, тижні перебування в оточеному Маріуполі, і у неї, і у нас виникла думка – це ж реальна книжка свідчень очевидця подій війни.