СОЦІАЛЬНЕ ПРОЕКТУВАННЯ У ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКІЙ ПРАКТИЦІ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД

Мал. 1

З управлінської практики відомо: для того, щоб певна діяльність принесла необхідні результати, вона має бути організована належним чином. На підтвердження цієї думки можна навести висловлювання президента Міжнародної Академії якості Т. Конті: „Усі результати досягаються за рахунок процесів”.

Розглянемо у цьому контексті державне управління удосконаленням та розвитком соціальних об'єктів, до яких відносимо як елементи соціальної структури суспільства, тобто соціальні групи (зокрема сім'ї), соціальні верстви населення, територіальні громади, так і елементи соціальної інфраструктури, тобто підприємства, установи та організації, які безпосередньо забезпечують задоволення потреб та інтересів громадян, громадські та благодійні організації, кредитні, професійні та творчі спілки, релігійні громади, органи самоорганізації населення та інші інститути громадянського суспільства. У якості соціального об'єкту може виступати і соціальний процес, організація якого певним чином теж є предметом соціального проектування.

Цілеспрямовані зміни цих соціальних об'єктів здійснюються, у першу чергу, через виявлення та розв'язання притаманних їм соціальних проблем за допомогою певного комплексу управлінських процедур, таких як аналіз, прогнозування, проектування, програмування, планування та інші. Але, на жаль, різні дослідники та практики державного управління вкладають різне значення у зміст цих термінів і відводять їм різне місце у системі державного управління соціальними об'єктами.

ЕТНІЧНІ ЧИННИКИ АНАТОМІЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Заява парламенту Болгарії з протестом проти територіального реформування в Болградському районі Одеської області знов привернула увагу до етнічного чинника у політиці децентралізації в Україні.

Незважаючи на намагання провайдерів реформування «відмахнутися» від цього чинника або видати його як інспірованого виключно ззовні, слід констатувати, що розробка Перспективних планів та процеси добровільного об’єднання територіальних громад були сповільнені саме у поліетнічних регіонах України.

ЕТНОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Більшість національних меншин в Україні характеризується високим рівнем етнічної консолідації та стійкості до асиміляції, що має прояв, зокрема, у прагненні до самостійного впорядкування проблем території свого традиційного проживання.

Достатньо пригадати консультативні опитування щодо створення болгарського та угорського національних округів у 1991 р., визнання на рівні громад та районів компактного проживання мов національних меншин в якості офіційних у період дії Закону України «Про засади державної мовної політики», створення політизованих об’єднань деяких національних груп.

Про чутливість етнічного чинника свідчать також численні рішення місцевих рад в етноконтактних регіонах щодо проектів реорганізації низової та районної ланки територіального поділу, в яких для аргументації власної позиції, як правило, згадуються етнокультурні аспекти.

ЧИ ДОПОМОЖЕ ВИБОРЧИЙ КОДЕКС ЗРОБИТИ ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ВИБІР

1 січня 2020 року набрав чинності новий Виборчий кодекс, який замінив, у тому числі, Закон «Про місцеві вибори». Апробувати цей документ у сфері волевиявлення громадян українці зможуть на місцевих виборах, які, відповідно до Конституції, мають відбутися 25 жовтня цього року.

Про новації Виборчого кодексу, його практичне застосування говорили представники регіональної Мережі UPLAN в Одеському регіоні на експертній нараді «Новий виборчий кодекс: як зробити відповідальний вибір» 25 червня.

Регіональний координатор Мережі Андрій Крупник, відкриваючи дискусію, зазначив, що важливо не лише спільними зусиллями розібратися в цьому величезному документі, а й вміти правильно застосовувати цей новий інструмент, аби майбутній вибір зробити відповідальним. Відповідальним як для тих, хто обирає, так і для тих, кого обирають.

«Тому розтлумачити основні норми Виборчого документа широкій громадськості мають фахові експерти у цій сфері», — наголосив Андрій Крупник.

Голова Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України», експерт Мережі UPLAN Анатолій Бойко окреслив загальний контекст проблеми, що стосується проведення місцевих виборів.

«Місцеві вибори завжди є складнішими: вони мають вищий рівень фальсифікацій, маніпуляцій, спотворення, підкупів, що пояснюється нижчим рівнем культури виборців, відсутністю прямого контролю з боку ЦВК та іншими факторами», — каже експерт і додає, що майбутні осінні вибори можуть стати саме такими.

КАНДИДАТСЬКИЙ РЕЗЕРВ ТА РЕЗЕРВ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ — ЦЕ РІЗНІ ПОНЯТТЯ

Ідея створення кадрового резерву не нова для державної служби України.

Починаючи з 1993 року, коли запрацював Закон про державну службу, його 28 стаття та відповідне Положення визначали основи формування й організації роботи з кадровим резервом. Проте Постанова Кабінету Міністрів України № 465 (465-2016-п) від 22.07.2016 р. ліквідувала багато підзаконних актів, зокрема й Положення про формування кадрового резерву для державної служби.

Чудово, що зараз ця прогалина у роботі з людськими ресурсами ліквідується, та резерв, як поняття, повертається до державної служби, хоча й у дещо звуженому, на мій погляд, вигляді.

До 2016 року кадровий резерв формувався зі спеціалістів місцевого та регіонального самоврядування, виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, а також з випускників навчальних закладів відповідного профілю; державних службовців, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування та рекомендовані для просування на більш високі посади.

Також до резерву зараховували осіб, рекомендованих конкурсними комісіями (Постанова КМУ від 28 лютого 2001 р. № 199).

Розглянемо, що, на мою думку, сьогодні є суттєвою відмінністю та, на жаль, не знайшло своєї реалізації у запропонованому законопроєкті № 3491.

ГРОМАДЯНСЬКА АКТИВНІСТЬ ЧЕРЕЗ НЕФОРМАЛЬНУ ОСВІТУ: ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ У РЕЖИМІ ОНЛАЙН

Фундаментальними цінностями сучасного світу є демократія, свобода, повага до прав людини, участь та солідарність.

Важливу роль у цьому процесі відіграють освіта й виховання як основа формування усвідомленої громадянської позиції особи.

Саме тому одним з основних соціальних замовлень ще у школі є формування й розвиток здатності школярів до життя й діяльності у правовій демократичній державі.

З 1 вересня 2018 р. у загальноосвітніх навчальних закладах України введено новий предмет для учнів 10-го класу — «Громадянська освіта».

Громадянська освіта — це навчання людей тому, як жити за умов сучасної держави, як дотримуватися її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати їхні права, домагатися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства.

В основі курсу — сукупність філософських, психолого-педагогічних знань та практичних навичок і вмінь, методологічні принципи (гуманізація, природовідповідність, свободовідповідність; системність; безперервність; культуро відповідність та інтеркультурність).

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Закон про освіту визначає, що держава створює умови для здобуття громадянської освіти, спрямованої на формування компетентностей, пов’язаних з реалізацією особою своїх прав і обов’язків як члена суспільства, усвідомленням цінностей громадянського (вільного демократичного) суспільства, верховенства права, прав і свобод людини та громадянина.