ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ: ЯК ВИЙТИ НА ДІЄВУ МОДЕЛЬ НОВОЇ СИСТЕМИ ВЛАДИ

При зміні системи публічної влади в Україні на засадах децентралізації та закріпленні цієї зміни у Конституції та в інших законах України успіх значною мірою залежить від організації процесу підготовки та ухвалення вказаних рішень.

Адже відомо, що всі результати є наслідком процесів. Тому, аби отримати необхідний результат, слід належним чином організувати процес.

 Мета реформи публічної влади, що триває, — шляхом перерозподілу повноважень сформувати ефективну систему територіальної організації влади, яка забезпечить створення й підтримку в громадах повноцінного життєвого середовища, надання якісних і доступних публічних та соціальних послуг, сприятиме становленню інститутів народовладдя та узгодженню інтересів держави й територіальних громад.

Реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади триває з 2014 року. Наразі завершується етап добровільного об’єднання громад і відбувається перехід до наступного етапу. Передбачається, що вибори у жовтні 2020 р. по всій Україні пройдуть за новим однорідним адміністративно-територіальним устроєм. Для цього процес зміни законодавства має завершитися до липня 2020 р.

Уже двічі (у грудні 2019-го та у січні 2020-го) Президент пропонував проекти змін до Конституції щодо децентралізації та двічі відкликав свої пропозиції. Нарешті вирішено піти іншим шляхом: формувати пропозиції знизу.

Наприкінці минулого року відбулися відкриті публічні обговорення, ініційовані Інститутом «Республіка» та Центром політико-правових реформ, що мали формат форумів «Конституційний процес в Україні: відкритий діалог з громадянами». В 9 таких форумах, проведених від Заходу до Сходу, брали участь науковці, громадські активісти, експерти ЦППР та мережі UPLAN, які обговорили перебіг реформ в Україні, внесені до Парламенту законопроекти про зміну Конституції та закладені в них загрози. Загальний висновок експертного середовища: зміни до Конституції повинні народжуватися в діалозі з експертною спільнотою та громадськістю.

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ У ДИСТАНЦІЙНОМУ РЕЖИМІ В ПЕРІОД КАРАНТИНУ

Окрім спеціальних нормативно-правових документів, які ухвалені в Україні на період дії карантину, питання організації підвищення кваліфікації публічних службовців регламентовано наступними документами:

• . Постановою Кабінету Міністрів України від 6.02.2019 р. №106 «Про затвердження Положення про систему професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад»;
• . наказом Нацдержслужби України від 26.11.2019 р. №211-19 «Про затвердження Порядку організації підвищення кваліфікації державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування»;
• . наказом Нацдержслужби України від 13.03.2020 р. №38-20 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розроблення та оформлення програм підвищення кваліфікації державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад».

Відповідно до вищезазначених розпорядчих документів, організація підвищення кваліфікації за дистанційною формою навчання передбачає дистанційні заняття, самостійну роботу учасників професійного навчання та контрольні заходи.

СТАТУТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ В СУЧАСНІЙ ПРАКТИЦІ

Кожне місто, містечко, селище має власні історичні особливості, традиції, моделі комунікації всередині громади, економічні та соціальні умови. Для урахування цієї специфіки у процесах врядування та місцевого розвитку громади приймають власні статути. Статути територіальних громад сіл, селищ, міст належать до основних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.




«Локальною» чи «комунальною конституцією» називають статут через його вищу юридичну силу відносно інших актів локального рівня, які приймаються органами місцевого самоврядування.

ДЛЯ ЧОГО ГРОМАДІ ПОТРІБЕН СТАТУТ?

Міста обласного значення довгий час залишалися без статутів, більшість об’єднаних територіальних громад і досі його не мають. Адже відсутні законодавчі вимоги щодо обов’язковості ухвалення статуту, бракує методичної бази на першому етапі впровадження законодавства про місцеве самоврядування.

Лише трохи більше 20 % громад таким документом врегулювали свої права на здійснення місцевого управління. У багатьох селах, селищах, а то навіть і в містах, ані влада, ані місцева еліта не підіймали і не підіймають питання необхідності розробки Статуту, бо навіть не уявляють, які переваги дає їм такий документ.

До речі, Одеса була одним з останніх обласних центрів України, де в 2011 році ухвалено Статут територіальної громади.

Статут громади має пройти реєстрацію в Мін’юсті, й тільки після цього вважатиметься чинним. Тому, наприклад, місто Житомир має офіційний Статут лише з 2019 року.

«Сухі» теоретичні особливості змісту статуту на практиці мають включати конкретні вимоги: про порядок продажу комунальних приміщень та земель територіальної громади, оформлення кредитних коштів.

Витрачати кошти на тротуари чи утеплення будинків, будувати дитячі садочки чи закуповувати нові тролейбуси та автобуси, брати мільйонні кредити чи продавати комунальне майно та багато інших питань — мають вирішуватися за участі людей. І не лише під час місцевих виборів, а постійно впливати на стан справ у громаді.

На практиці місцева влада зазвичай розпоряджається міським бюджетом, майном територіальної громади на власний розсуд, не запитуючи думки мешканців. Відповідно ніхто не звітує громаді про витрачання цих коштів.