ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПЕРЕТВОРЕННЯ МЕШКАНЦІВ НА ГРОМАДЯН

Демократична громадянська освіта є важливою складовою розвитку українського суспільства, що передбачає істотну трансформацію світоглядних орієнтацій та самосвідомості людей.

Громадянська компетентність: чому її важливо розвивати

Громадянська освіта має на меті підготовку не тільки молоді, а й інших груп мешканців до активної участі у житті громади і суспільства. Громадяни мають вчитися бути вільними, критично мислити, знати свої права і обов'язки, уміти працювати в колективі, вести діалог та переговори. Громадянська освіченість є важливою складовою демократичної культури.

З початку 2000-х років громадянська освіта стала складовою навчально-виховного процесу в українській загальноосвітній школі. А з початку учбового 2018/19 року в загальноосвітніх навчальних закладах було запроваджено інтегрований курс «Громадянська освіта» для 10-х класів.

Поняття «громадянськість» визначається як духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, що зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. Проявом сформованої громадянськості особи виступає її громадянська компетентність – здатність людини активно, відповідально й ефективно реалізовувати свої громадянські права і обов'язки.

ЗВІТ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ОДЕСЬКОГО ІНСТИТУТУ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У 2020 РОЦІ

Значна частина звітного періоду діяльності ОІСТ у 2020 році проходила в умовах карантину, пов'язаного із пандемією хвороби Covid-19, що, безумовно, вплинуло на результати цієї діяльності.

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Вийшли наукові публікації у вітчизняних фахових журналах та науково-популярні публікації за авторством членів ОІСТ:

• Колективна монографія "Багаторівневе управління (multi-level governance) в умовах модернізації публічної влади і становлення демократичного врядування в Україні";
• Піроженко Н. "Технологія "тайм-менеджмент" як засіб часової організації професійної діяльності членів тендерних комітетів";
• Дуліна О., Крупник А. "Громадська безпека в умовах надзвичайної ситуації: теорія та практика";
• Дуліна О., Крупник А. "Державний та громадський контроль у бюджетній сфері: синергія поєднання";
• Піроженко Н., Крупник А. "Публічні закупівлі по-новому: чи всі нарешті побачать все?";
• А. Крупник "Агломерація як єдиний життєвий простір: час посилювати співпрацю";
• А. Крупник "Нова стратегія розвитку громадянського суспільства: як уникнути помилок";
• Крупник А. "Навіщо Україні місцеві референдуми?";
• Крупник А. "Звіт депутата місцевої ради: формальність, комунікація чи оцінка довіри виборців";
• Крупник А. "Зміни до Конституції: як вийти на дієву модель нової системи влади";
• Липовська С. "Підвищення кваліфікації публічних службовців у дистанційному режимі в період карантину".
• Липовська С. "Кандидатський резерв та резерв державних службовців – це різні поняття"
• Саханенко С. "Самоврядування в Україні: однорівневість чи багаторівневість";
• Саханенко С. "Етнічні чинники анатомії децентралізації";
• Нагорнюк О. – "Як карантин змінив спілкування в експертному середовищі та в освітньому процесі";
• Нагорнюк О. "Громадянська активність через неформальну освіту: як це працює у режимі онлайн".

РАЙОННІ РАДИ: ШУКАЄМО ШЛЯХ ДО ЕФЕКТИВНОСТІ

Період, який минув з часу місцевих виборів довів, що районним радам в новій моделі врядування досить важко знайти своє місце у системі організації публічної влади на територіальному рівні.

РАЙОННІ РАДИ В НОВІЙ МОДЕЛІ ВРЯДУВАННЯ

Як не дивно, але значна кількість депутатів районних рад, не кажучи вже про пересічних громадян, погано розуміють конституційну природу районних рад.

У підсумку, понад 5 тисяч депутатів 119 районних рад зараз ставлять собі питання: «Навіщо взагалі було обиратися депутатом, коли майже всі функції районної ланки самоврядування відійшли на рівень територіальних громад?».

Конституція України не містить згадки про районну громаду. Але це зовсім не виключає наявності на районному рівні такої інституції місцевого самоврядування, як районної ради, статус якої в Конституції України визначений як «орган спільної компетенції громад в межах району».

Таким чином, у правовому розумінні район виступає як конституційно встановлена зона міжмуніципального співробітництва, органом якого є районна рада. Її завданням є розв’язання тих питань місцевого значення, які виходять за межі окремих громад та/або які неможливо (недоцільно) реалізовувати громадами самостійно.

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІЗМУ В УКРАЇНІ: У ЧОМУ ЗАГРОЗА ДЛЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА?

Чимало країн намагається визначити правові межі для здійснення лобістської діяльності. У сучасному українському суспільстві ніхто не ставить під сумнів існування прихованого лобізму на всіх рівнях влади. Відповідно, запровадження законодавчого врегулювання лобістської діяльності є актуальним.

ПОНЯТТЯ ЛОБІЗМУ ТА СТАН ЙОГО НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ

Лобізм є одним із основних механізмів представництва інтересів та впливу на органи влади. В умовах сьогодення лобізм виступає особливою системою і практикою цілеспрямованого впливу окремих груп суспільства на органи законодавчої та виконавчої влади.

Останнім часом про лобізм говорять як про явище комунікаційне, оскільки він ґрунтується на впливі та домовленостях. Присутнє у сучасній науковій літературі визначення лобізму в суто бізнесовому аспекті — як вплив бізнесу на законодавчі органи влади.

Таким чином, лобізм можна визначити як механізм узгодження пріоритетів державної політики з корпоративними інтересами суспільних груп.

Характерно, що лобізм, як і будь-який інший суспільний інструмент, може бути використаний як на благо суспільства, так і для задоволення вузькокланових чи групових інтересів.

Аби лобізм був корисним для суспільства, необхідні певні умови: наявність демократичних інститутів та норм, економічна та політична стабільність, свобода засобів масової інформації, сильне громадянське суспільство, справедлива судова система тощо.

Окремі правовідносини у зазначеній сфері регулюються Конституцією України, законами України «Про звернення громадян» та «Про запобігання корупції», іншими законодавчими актами. Проте лобістська діяльність в Україні перебуває переважно поза законодавчим врегулюванням.

ЗАКОН «ПРО ПУБЛІЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ» — МОДЕРНІЗАЦІЯ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМУНІКАЦІЇ МІЖ ВЛАДОЮ І СУСПІЛЬСТВО

Серед різноманітних практик залучення громадян до процесу прийняття рішень останнім часом найпильніша увага приділяється публічним консультаціям.

Ухвалення Верховною Радою України у першому читанні проєкту Закону «Про публічні консультації» — найкраще тому свідчення.

ПУБЛІЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ЯК ФОРМА ГРОМАДСЬКОЇ УЧАСТІ

Консультації з громадськістю, публічні обговорення, громадські слухання — ці форми впливу на процеси демократизації суспільства та розширення впливу на політику розглядаються парламентарями не один рік поспіль.

При цьому, як не дивно, всесвітня база знань (Вікіпедія), визначення такій формі громадської участі, як публічні консультації, не дає. Тому звернемося до формулювань, що існують в закордонній практиці.

Публічні консультації розглядаються як регуляторний процес, який дозволяє громадянам впливати на рішення, що їх стосуються.

Метою таких консультацій є підвищення ефективності, прозорості й громадського залучення до проєктів, законів та політик.

Процес публічних консультацій широко використовується у Великій Британії, Канаді, Новій Зеландії, Австралії та в інших країнах зі сталою демократією, хоча може мати й інші назви. У США, наприклад, процес консультування із населенням називається «Публічні зауваження та коментарі».

За кордоном не тільки державні структури використовують подібну форму участі громадськості, а навіть транснаціональні організації, такі як Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), до складу якої входять 35 країн з найрозвинутішою економікою. ОЕСР навіть має власний офіційний документ, який регулює процес проведення громадських консультацій.