В Україні інститут референдуму зафіксовано на конституційному рівні: його засади визначено в розділах ІІІ і ХІІІ Основного Закону.
Нагадаємо історію становлення цього інституту в Україні. 3 липня 1991 року було ухвалено Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», який втратив чинність у зв’язку з ухваленням 6 листопада 2012 року Закону «Про всеукраїнський референдум». Останній за рішенням Конституційного суду України від 26 квітня 2018 року теж втратив чинність.
Відтоді в Україні немає законодавчо врегульованого механізму реалізації громадянами свого конституційного права на участь в управлінні державними справами ані через всеукраїнський, ані через місцевий референдуми.
Наразі Робоча група Верховної Ради України з розробки проектів законів з питань народовладдя на чолі з першим заступником голови Верховної ради України Р. Стефанчуком за участі представників Центральної виборчої комісії (ЦВК) та експертів недержавних аналітичних центрів, зокрема Центру політико-правових реформ, підготували проект Закону «Про всеукраїнський референдум» (далі — законопроект).
Цей законопроект вже отримав у цілому схвальну оцінку експертів Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) і зараз проходить широке публічне обговорення в Україні.
Як безпосередній учасник цього обговорення хотів би висловити деякі думки щодо вказаного законопроекту з позиції його подальшого практичного застосування, аби запобігти негараздам при імплементації цього важливого інструменту прямого народовладдя.