ІНСТРУМЕНТИ ВІДКРИТОГО УРЯДУВАННЯ: ПРОЦЕС ВЛАДНО-ГРОМАДСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЗАПУЩЕНО

Міжнародна ініціатива «Партнерство Відкритий Уряд» започаткована у 2011 році на рівні Організації Об’єднаних Націй. Україна приєдналася до цієї ініціативи у грудні 2018 року.

Ця міжнародна угода зобов’язує впроваджувати принципи відкритого урядування: відкритість та прозорість діяльності влади, впровадження нових технологій та високих стандартів професійної чесності в державному управлінні, залучення інститутів громадянського суспільства до формування та реалізації державної політики.

Дорожня карта для досягнення відкритості врядування, розроблена Transparency International, включає три основні умови: 1) прозорість та участь громадян повинні розцінюватися в якості прав людини; 2) організаційна структура, політики та практики повинні існувати для виконання цих прав та досягнення, здійснення, контролю та нагляду; 3) ці політики та практики повинні забезпечуватися необхідними інструментами та доступною інфраструктурою.

ЯК ПРАЦЮЮТЬ ІНСТРУМЕНТИ ВІДКРИТОГО УРЯДУВАННЯ

Розглянемо, як це працює, на прикладі розробки нової Нацстратегії сприяння розвитку громадянського суспільства.

Секретаріат Кабінету Міністрів створив робочу групу з розробки нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021-2025 роки. До робочої групи увійшли активні члени громадянського суспільства з усіх регіонів країни та представники органів виконавчої влади. Координує процес Департамент інформації та взаємодії з громадськістю Секретаріату КМУ.

«Нова Стратегія має бути спільним громадсько-урядовим документом, результатом партнерства громадськості та заінтересованих органів влади (Секретаріату Кабінету Міністрів, Офісу Президента України, органів виконавчої влади). Тому ми зацікавлені у максимальному залученні усіх учасників до розробки та обговорення цього документа», — підкреслює Державний секретар КМУ Олександр Ярема, який очолює робочу групу.

Процес розроблення Національної стратегії є максимально відкритим: зацікавлені представники громадськості можуть долучитися до відповідної громадсько-урядової платформи, заповнивши анкету.

«Саме цим забезпечується реалізація умови, вказаної в Дорожній карті, — відкритість та прозорість участі громадян в обговоренні та розробці основного документа державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства», — зазначає експертка Громадської мережі публічного права та адміністрації UPLAN Алла Орлова.

Андрій Крупник, регіональний координатор Мережі UPLAN, схвально оцінив перші кроки зі створення робочої групи щодо написання нової Національної стратегії на 2021-2025 роки та виділив ключовий момент урядової ініціативи — увагу державних інституцій до проблем громадянського суспільства.

СОЦІАЛЬНЕ ПРОЕКТУВАННЯ У ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКІЙ ПРАКТИЦІ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД

Мал. 1

З управлінської практики відомо: для того, щоб певна діяльність принесла необхідні результати, вона має бути організована належним чином. На підтвердження цієї думки можна навести висловлювання президента Міжнародної Академії якості Т. Конті: „Усі результати досягаються за рахунок процесів”.

Розглянемо у цьому контексті державне управління удосконаленням та розвитком соціальних об'єктів, до яких відносимо як елементи соціальної структури суспільства, тобто соціальні групи (зокрема сім'ї), соціальні верстви населення, територіальні громади, так і елементи соціальної інфраструктури, тобто підприємства, установи та організації, які безпосередньо забезпечують задоволення потреб та інтересів громадян, громадські та благодійні організації, кредитні, професійні та творчі спілки, релігійні громади, органи самоорганізації населення та інші інститути громадянського суспільства. У якості соціального об'єкту може виступати і соціальний процес, організація якого певним чином теж є предметом соціального проектування.

Цілеспрямовані зміни цих соціальних об'єктів здійснюються, у першу чергу, через виявлення та розв'язання притаманних їм соціальних проблем за допомогою певного комплексу управлінських процедур, таких як аналіз, прогнозування, проектування, програмування, планування та інші. Але, на жаль, різні дослідники та практики державного управління вкладають різне значення у зміст цих термінів і відводять їм різне місце у системі державного управління соціальними об'єктами.

КАНДИДАТСЬКИЙ РЕЗЕРВ ТА РЕЗЕРВ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ — ЦЕ РІЗНІ ПОНЯТТЯ

Ідея створення кадрового резерву не нова для державної служби України.

Починаючи з 1993 року, коли запрацював Закон про державну службу, його 28 стаття та відповідне Положення визначали основи формування й організації роботи з кадровим резервом. Проте Постанова Кабінету Міністрів України № 465 (465-2016-п) від 22.07.2016 р. ліквідувала багато підзаконних актів, зокрема й Положення про формування кадрового резерву для державної служби.

Чудово, що зараз ця прогалина у роботі з людськими ресурсами ліквідується, та резерв, як поняття, повертається до державної служби, хоча й у дещо звуженому, на мій погляд, вигляді.

До 2016 року кадровий резерв формувався зі спеціалістів місцевого та регіонального самоврядування, виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, а також з випускників навчальних закладів відповідного профілю; державних службовців, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування та рекомендовані для просування на більш високі посади.

Також до резерву зараховували осіб, рекомендованих конкурсними комісіями (Постанова КМУ від 28 лютого 2001 р. № 199).

Розглянемо, що, на мою думку, сьогодні є суттєвою відмінністю та, на жаль, не знайшло своєї реалізації у запропонованому законопроєкті № 3491.

ФОРМУЄМО ДОРОГОВКАЗ ДЛЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: РАЗОМ МИ СИЛЬНІШІ!

Помітна активізація спілкування небайдужих людей в онлайн-режимі є реальним втіленням народної мудрості, що «немає лиха без добра». Адже саме карантин дав змогу зібратися в такому «зірковому» складі представникам владних інституцій, недержавних аналітичних центрів, науковцям, експертам громадського сектору на дистанційну експертну онлайн-нараду 29 квітня ц.р.

Тема дискусії «Держава і громадянське суспільство: стратегія і тактика взаємодії», запропонована А.С Крупником, керівником ГО «Одеський інститут соціальних технологій», доцентом ОРІДУ НАДУ при Президентові України, аналітиком Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення та регіональним координатором Громадської мережі публічного права та адміністрації UPLAN, знайшла позитивний відгук серед колег та партнерів по громадському сектору.

У нараді взяли участь представники ОБСЄ, Офісу Президента України, Кабінету Міністрів, інших владних інституцій, а також лідери недержавних аналітичних центрів, вчені, громадські експерти.

Про учасників наради можна узагальнено сказати: зацікавлені та професійні, активні та конструктивні – тобто, ядро, яке формує українське громадянське суспільство (ГС). Це група «сіячів ідей», які генерують чимало позитивних змін у процесі формування та реалізації державної політики сприяння розвитку ГС.