Саморегулювання як ознака зрілого врядування

 Сергій Саханенко,
доктор наук з державного управління, професор
Андрій Наконечний
доктор філософії (PhD) з публічного управління та адміністрування

Коли ми говоримо про врядування, то майже автоматично думаємо про державу або про місцеве самоврядування. Про закони, міністерства, служби, дозволи, стандарти, перевірки, контроль і відповідальність. Така логіка зрозуміла, адже саме публічна влада встановлює загальні правила гри й має забезпечувати їх дотримання. 

Проте сучасне суспільство настільки складне, спеціалізоване й динамічне, що держава об’єктивно вже не може – та й не повинна – самостійно регулювати кожен вид професійної чи економічної діяльності. Саме тут й виникає простір для саморегулювання.

У найпростішому розумінні саморегулювання означає ситуацію, коли певна професійна або галузева спільнота не лише очікує правил від держави, а сама бере участь у їх формуванні, контролює їх дотримання та несе відповідальність за якість діяльності своїх членів. Інституційною формою такого підходу стають саморегулівні організації.

На перший погляд може здатися, що йдеться лише про специфічний спосіб організації окремих професій. Насправді питання значно ширше. Саморегулівні організації цікаві насамперед як один із механізмів сучасного врядування, тобто такого управління, у якому держава перестає бути єдиним центром вироблення та виконання правил.