РОЗРОБКА НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА РОЗПОЧАЛАСЯ

Робоча група з розробки Національної Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021-2025 роки, створена Секретаріатом Кабінету Міністрів, розпочала роботу над створенням документу.

Основу групи складають представники інститутів громадянського суспільства, Секретаріату Кабінету Міністрів, органів виконавчої влади. Очолює робочу групу Державний секретар Кабінету Міністрів Олександр Ярема.

Увесь комплекс робіт розподілено між п’ятьма підгрупами, чотири з яких паралельно працюють над відповідними розділами Стратегії, а п’ята — забезпечує розробку механізмів реалізації Стратегії та систему моніторингу й оцінки процесу її реалізації. Було обрано співкоординаторів підгруп — по одній людині від громадськості та від влади.

Підгрупу щодо механізмів реалізації Стратегії, моніторингу та оцінки її реалізації очолив від громадськості директор Одеського інституту соціальних технологій, регіональний координатор Мережі UPLAN в Одеській області Андрій Крупник. Співкоординаторкою підгрупи від Уряду призначено заступницю директора Департаменту інформації та взаємодії з громадськістю Секретаріату КМУ Наталію Окшу. До цієї ж підгрупи увійшла й експертка Мережі UPLAN Алла Орлова.

Під час засідання 6 серпня у підгрупі з розробки механізмів реалізації Стратегії, моніторингу та оцінки її реалізації обговорювали наступні питання:

• які недоліки у реалізації чинної Нацстратегії слід врахувати у майбутньому;
• як налагодити ефективну реалізацію нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства;
• як скоординувати її реалізацію на центральному та місцевому рівнях;
• за якими показниками проводити моніторинг та оцінку реалізації Стратегії.

Андрій Крупник відзначає кілька позитивних моментів розпочатої співпраці:

СОЦІАЛЬНЕ ПРОЕКТУВАННЯ У ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКІЙ ПРАКТИЦІ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД

Мал. 1

З управлінської практики відомо: для того, щоб певна діяльність принесла необхідні результати, вона має бути організована належним чином. На підтвердження цієї думки можна навести висловлювання президента Міжнародної Академії якості Т. Конті: „Усі результати досягаються за рахунок процесів”.

Розглянемо у цьому контексті державне управління удосконаленням та розвитком соціальних об'єктів, до яких відносимо як елементи соціальної структури суспільства, тобто соціальні групи (зокрема сім'ї), соціальні верстви населення, територіальні громади, так і елементи соціальної інфраструктури, тобто підприємства, установи та організації, які безпосередньо забезпечують задоволення потреб та інтересів громадян, громадські та благодійні організації, кредитні, професійні та творчі спілки, релігійні громади, органи самоорганізації населення та інші інститути громадянського суспільства. У якості соціального об'єкту може виступати і соціальний процес, організація якого певним чином теж є предметом соціального проектування.

Цілеспрямовані зміни цих соціальних об'єктів здійснюються, у першу чергу, через виявлення та розв'язання притаманних їм соціальних проблем за допомогою певного комплексу управлінських процедур, таких як аналіз, прогнозування, проектування, програмування, планування та інші. Але, на жаль, різні дослідники та практики державного управління вкладають різне значення у зміст цих термінів і відводять їм різне місце у системі державного управління соціальними об'єктами.

ЕТНІЧНІ ЧИННИКИ АНАТОМІЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Заява парламенту Болгарії з протестом проти територіального реформування в Болградському районі Одеської області знов привернула увагу до етнічного чинника у політиці децентралізації в Україні.

Незважаючи на намагання провайдерів реформування «відмахнутися» від цього чинника або видати його як інспірованого виключно ззовні, слід констатувати, що розробка Перспективних планів та процеси добровільного об’єднання територіальних громад були сповільнені саме у поліетнічних регіонах України.

ЕТНОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Більшість національних меншин в Україні характеризується високим рівнем етнічної консолідації та стійкості до асиміляції, що має прояв, зокрема, у прагненні до самостійного впорядкування проблем території свого традиційного проживання.

Достатньо пригадати консультативні опитування щодо створення болгарського та угорського національних округів у 1991 р., визнання на рівні громад та районів компактного проживання мов національних меншин в якості офіційних у період дії Закону України «Про засади державної мовної політики», створення політизованих об’єднань деяких національних груп.

Про чутливість етнічного чинника свідчать також численні рішення місцевих рад в етноконтактних регіонах щодо проектів реорганізації низової та районної ланки територіального поділу, в яких для аргументації власної позиції, як правило, згадуються етнокультурні аспекти.

ЧИ ДОПОМОЖЕ ВИБОРЧИЙ КОДЕКС ЗРОБИТИ ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ВИБІР

1 січня 2020 року набрав чинності новий Виборчий кодекс, який замінив, у тому числі, Закон «Про місцеві вибори». Апробувати цей документ у сфері волевиявлення громадян українці зможуть на місцевих виборах, які, відповідно до Конституції, мають відбутися 25 жовтня цього року.

Про новації Виборчого кодексу, його практичне застосування говорили представники регіональної Мережі UPLAN в Одеському регіоні на експертній нараді «Новий виборчий кодекс: як зробити відповідальний вибір» 25 червня.

Регіональний координатор Мережі Андрій Крупник, відкриваючи дискусію, зазначив, що важливо не лише спільними зусиллями розібратися в цьому величезному документі, а й вміти правильно застосовувати цей новий інструмент, аби майбутній вибір зробити відповідальним. Відповідальним як для тих, хто обирає, так і для тих, кого обирають.

«Тому розтлумачити основні норми Виборчого документа широкій громадськості мають фахові експерти у цій сфері», — наголосив Андрій Крупник.

Голова Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України», експерт Мережі UPLAN Анатолій Бойко окреслив загальний контекст проблеми, що стосується проведення місцевих виборів.

«Місцеві вибори завжди є складнішими: вони мають вищий рівень фальсифікацій, маніпуляцій, спотворення, підкупів, що пояснюється нижчим рівнем культури виборців, відсутністю прямого контролю з боку ЦВК та іншими факторами», — каже експерт і додає, що майбутні осінні вибори можуть стати саме такими.

КАНДИДАТСЬКИЙ РЕЗЕРВ ТА РЕЗЕРВ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ — ЦЕ РІЗНІ ПОНЯТТЯ

Ідея створення кадрового резерву не нова для державної служби України.

Починаючи з 1993 року, коли запрацював Закон про державну службу, його 28 стаття та відповідне Положення визначали основи формування й організації роботи з кадровим резервом. Проте Постанова Кабінету Міністрів України № 465 (465-2016-п) від 22.07.2016 р. ліквідувала багато підзаконних актів, зокрема й Положення про формування кадрового резерву для державної служби.

Чудово, що зараз ця прогалина у роботі з людськими ресурсами ліквідується, та резерв, як поняття, повертається до державної служби, хоча й у дещо звуженому, на мій погляд, вигляді.

До 2016 року кадровий резерв формувався зі спеціалістів місцевого та регіонального самоврядування, виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, а також з випускників навчальних закладів відповідного профілю; державних службовців, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування та рекомендовані для просування на більш високі посади.

Також до резерву зараховували осіб, рекомендованих конкурсними комісіями (Постанова КМУ від 28 лютого 2001 р. № 199).

Розглянемо, що, на мою думку, сьогодні є суттєвою відмінністю та, на жаль, не знайшло своєї реалізації у запропонованому законопроєкті № 3491.