САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ОДНОРІВНЕВІСТЬ ЧИ БАГАТОРІВНЕВІСТЬ

Під час різноманітних заходів з обговорення перспектив розвитку територіальної організації влади в Україні, що відбувалися протягом 2014-2020 років, час від часу можна було почути думку, що в межах загальної політики децентралізації в Україні запроваджується інститут регіонального самоврядування, який має замістити централізований механізм державного управління на регіональному рівні. Про зазначене начебто свідчила можливість створення виконавчих органів обласних та районних рад, а також ліквідація місцевих державних адміністрацій як органів виконавчої влади на відповідному територіальному рівні.

На наш погляд, у межах дискусії про подальший розвиток політики децентралізації та її конституційного оформлення в частині регіонального рівня врядування, треба визначитися щодо наступного:

• що розуміється під регіональним самоврядуванням;
• чи існує інститут регіонального самоврядування за чинною Конституцією України;
• чи створюється інститут регіонального самоврядування в Україні за існуючими концептуальними уявленнями щодо політики децентралізації;
• чи варто визнати на конституційному рівні у системі публічної влади інститут регіонального самоврядування, і якими мають бути його основні характеристики.

У Рекомендації 1811 (2007) Парламентської Асамблеї Ради Європи про регіоналізацію в Європі закріплено, що регіон — це не просто адміністративна одиниця субнаціонального рівня у системі територіального поділу країни, а насамперед територіальна спільнота, що є колективним соціальним суб’єктом, який володіє самоврядуванням.

У Декларації щодо регіоналізму в Європі (прийнята Асамблеєю Європейських регіонів у 1996 році) регіоном також визначається територіальний колектив, який сформовано в законодавчому порядку на рівні, безпосередньо нижчому від державного, що наділений самоврядуванням.

ГРОМАДСЬКА БЕЗПЕКА В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Громадська безпека — це складне суспільне явище, яке передбачає не тільки певний стан громадського порядку та його захищеність від внутрішніх та зовнішніх загроз, а й захищеність від джерел небезпеки природного або штучного характеру.

Зокрема, до сфери громадської безпеки включають відносини, пов’язані з дотриманням правил карантину та боротьби з особливо небезпечними інфекційними хворобами та епідеміями.

Епідемією законодавство називає масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу (Закон України від 6 квітня 2020 р. № 1645-ІІI «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Карантином, відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1645-III (ст. 1), є «адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ОБМЕЖУВАЛЬНИХ ЗАХОДІВ

З метою захисту населення від біологічних загроз законодавство передбачає запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів (ч. 5 ст. 37 Кодексу цивільного захисту України). Найбільш суворим заходом у плані обмежень, яких зазнають громадяни, підприємства, установи та організації, вважається карантин.

ФОРМУЄМО ДОРОГОВКАЗ ДЛЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: РАЗОМ МИ СИЛЬНІШІ!

Помітна активізація спілкування небайдужих людей в онлайн-режимі є реальним втіленням народної мудрості, що «немає лиха без добра». Адже саме карантин дав змогу зібратися в такому «зірковому» складі представникам владних інституцій, недержавних аналітичних центрів, науковцям, експертам громадського сектору на дистанційну експертну онлайн-нараду 29 квітня ц.р.

Тема дискусії «Держава і громадянське суспільство: стратегія і тактика взаємодії», запропонована А.С Крупником, керівником ГО «Одеський інститут соціальних технологій», доцентом ОРІДУ НАДУ при Президентові України, аналітиком Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення та регіональним координатором Громадської мережі публічного права та адміністрації UPLAN, знайшла позитивний відгук серед колег та партнерів по громадському сектору.

У нараді взяли участь представники ОБСЄ, Офісу Президента України, Кабінету Міністрів, інших владних інституцій, а також лідери недержавних аналітичних центрів, вчені, громадські експерти.

Про учасників наради можна узагальнено сказати: зацікавлені та професійні, активні та конструктивні – тобто, ядро, яке формує українське громадянське суспільство (ГС). Це група «сіячів ідей», які генерують чимало позитивних змін у процесі формування та реалізації державної політики сприяння розвитку ГС.

ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ: ЯК ВИЙТИ НА ДІЄВУ МОДЕЛЬ НОВОЇ СИСТЕМИ ВЛАДИ

При зміні системи публічної влади в Україні на засадах децентралізації та закріпленні цієї зміни у Конституції та в інших законах України успіх значною мірою залежить від організації процесу підготовки та ухвалення вказаних рішень.

Адже відомо, що всі результати є наслідком процесів. Тому, аби отримати необхідний результат, слід належним чином організувати процес.

 Мета реформи публічної влади, що триває, — шляхом перерозподілу повноважень сформувати ефективну систему територіальної організації влади, яка забезпечить створення й підтримку в громадах повноцінного життєвого середовища, надання якісних і доступних публічних та соціальних послуг, сприятиме становленню інститутів народовладдя та узгодженню інтересів держави й територіальних громад.

Реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади триває з 2014 року. Наразі завершується етап добровільного об’єднання громад і відбувається перехід до наступного етапу. Передбачається, що вибори у жовтні 2020 р. по всій Україні пройдуть за новим однорідним адміністративно-територіальним устроєм. Для цього процес зміни законодавства має завершитися до липня 2020 р.

Уже двічі (у грудні 2019-го та у січні 2020-го) Президент пропонував проекти змін до Конституції щодо децентралізації та двічі відкликав свої пропозиції. Нарешті вирішено піти іншим шляхом: формувати пропозиції знизу.

Наприкінці минулого року відбулися відкриті публічні обговорення, ініційовані Інститутом «Республіка» та Центром політико-правових реформ, що мали формат форумів «Конституційний процес в Україні: відкритий діалог з громадянами». В 9 таких форумах, проведених від Заходу до Сходу, брали участь науковці, громадські активісти, експерти ЦППР та мережі UPLAN, які обговорили перебіг реформ в Україні, внесені до Парламенту законопроекти про зміну Конституції та закладені в них загрози. Загальний висновок експертного середовища: зміни до Конституції повинні народжуватися в діалозі з експертною спільнотою та громадськістю.

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ У ДИСТАНЦІЙНОМУ РЕЖИМІ В ПЕРІОД КАРАНТИНУ

Окрім спеціальних нормативно-правових документів, які ухвалені в Україні на період дії карантину, питання організації підвищення кваліфікації публічних службовців регламентовано наступними документами:

• . Постановою Кабінету Міністрів України від 6.02.2019 р. №106 «Про затвердження Положення про систему професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад»;
• . наказом Нацдержслужби України від 26.11.2019 р. №211-19 «Про затвердження Порядку організації підвищення кваліфікації державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування»;
• . наказом Нацдержслужби України від 13.03.2020 р. №38-20 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розроблення та оформлення програм підвищення кваліфікації державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад».

Відповідно до вищезазначених розпорядчих документів, організація підвищення кваліфікації за дистанційною формою навчання передбачає дистанційні заняття, самостійну роботу учасників професійного навчання та контрольні заходи.