Бенчмаркінг та авторське право у справі сприяння розвитку громадянського суспільства

У 2017-2018 роках громадські експерти ВГО "Асоціація сприяння самоорганізації населення" та ГО "Одеський інститут соціальних технологій" за участі більше 100 представників регіональних громадських об'єднань здійснили громадський моніторинг та методичний супровід реалізації чинної Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на період 2016-20120 років в Україні.

Результати цієї роботи знайшли відображення в Аналітичному звіті https://drive.google.com/file/d/1vR5WwBF3CPDs9wHpbCj-4LEvm6sTH1zy/view, який отримав високу оцінку на урядовому та науковому рівні.

При цьому була застосована Методика багаторівневого бенчмаркінгу на основі комплексної оцінки діяльності регіональних органів публічної влади щодо реалізації Нацстратегії.

Для довідки: бенчмаркінг - це техніка, спрямована на поліпшення бізнесу або товару.

Дана Методика була розроблена експертами Одеського інституту соціальних технологій, які отримали Свідоцтво про реєстрацію авторського права.

ПУБЛІЧНІ ЗАКУПІВЛІ ПО-НОВОМУ: ЧИ ВСІ НАРЕШТІ ПОБАЧАТЬ ВСЕ?

Великдень 2020 року в Україні запам’ятається замовникам та учасникам публічних закупівель, а також усім зацікавленим особам, ще й тим, що набула чинності нова редакція Закону України «Про публічні закупівлі» (крім розділу VI «Процедура торгів з обмеженою участю», що буде чинним з 19.10.2020 р.) — відповідно до змін, внесених Законом України від 19.09.2019 р. № 114-IX.




Нова редакція Закону покликана зменшити ймовірну корупційну складову тендерів через посилення прозорості їх проведення, а також вберегти замовників і виконавців від взаємних ризиків і захистити державу від нераціонального та неефективного витрачання бюджетних коштів.

Роз'яснення про зміни у закупівлях за державні кошти, які чинні з 19 квітня, надані у листі Мінекономіки від 21.12.2019 р. № 3304-04/55553-06.

Спробуємо проаналізувати основні зміни, аби відповісти на запитання, чи вдалося авторам оновленого закону створити умови для зменшення корупційних ризиків у сфері публічних закупівель та середовище добросовісної закупівлі. Адже саме цю мету задекларовано в преамбулі до Закону «Про публічні закупівлі».

НОВИЙ ЗАКОН ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ РЕФЕРЕНДУМ: ЯК ОМИНУТИ «ПІДВОДНІ КАМЕНІ»?

В Україні інститут референдуму зафіксовано на конституційному рівні: його засади визначено в розділах ІІІ і ХІІІ Основного Закону.

Нагадаємо історію становлення цього інституту в Україні. 3 липня 1991 року було ухвалено Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», який втратив чинність у зв’язку з ухваленням 6 листопада 2012 року Закону «Про всеукраїнський референдум». Останній за рішенням Конституційного суду України від 26 квітня 2018 року теж втратив чинність.

Відтоді в Україні немає законодавчо врегульованого механізму реалізації громадянами свого конституційного права на участь в управлінні державними справами ані через всеукраїнський, ані через місцевий референдуми.

Наразі Робоча група Верховної Ради України з розробки проектів законів з питань народовладдя на чолі з першим заступником голови Верховної ради України Р. Стефанчуком за участі представників Центральної виборчої комісії (ЦВК) та експертів недержавних аналітичних центрів, зокрема Центру політико-правових реформ, підготували проект Закону «Про всеукраїнський референдум» (далі — законопроект).

Цей законопроект вже отримав у цілому схвальну оцінку експертів Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) і зараз проходить широке публічне обговорення в Україні.

Як безпосередній учасник цього обговорення хотів би висловити деякі думки щодо вказаного законопроекту з позиції його подальшого практичного застосування, аби запобігти негараздам при імплементації цього важливого інструменту прямого народовладдя.

САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ОДНОРІВНЕВІСТЬ ЧИ БАГАТОРІВНЕВІСТЬ

Під час різноманітних заходів з обговорення перспектив розвитку територіальної організації влади в Україні, що відбувалися протягом 2014-2020 років, час від часу можна було почути думку, що в межах загальної політики децентралізації в Україні запроваджується інститут регіонального самоврядування, який має замістити централізований механізм державного управління на регіональному рівні. Про зазначене начебто свідчила можливість створення виконавчих органів обласних та районних рад, а також ліквідація місцевих державних адміністрацій як органів виконавчої влади на відповідному територіальному рівні.

На наш погляд, у межах дискусії про подальший розвиток політики децентралізації та її конституційного оформлення в частині регіонального рівня врядування, треба визначитися щодо наступного:

• що розуміється під регіональним самоврядуванням;
• чи існує інститут регіонального самоврядування за чинною Конституцією України;
• чи створюється інститут регіонального самоврядування в Україні за існуючими концептуальними уявленнями щодо політики децентралізації;
• чи варто визнати на конституційному рівні у системі публічної влади інститут регіонального самоврядування, і якими мають бути його основні характеристики.

У Рекомендації 1811 (2007) Парламентської Асамблеї Ради Європи про регіоналізацію в Європі закріплено, що регіон — це не просто адміністративна одиниця субнаціонального рівня у системі територіального поділу країни, а насамперед територіальна спільнота, що є колективним соціальним суб’єктом, який володіє самоврядуванням.

У Декларації щодо регіоналізму в Європі (прийнята Асамблеєю Європейських регіонів у 1996 році) регіоном також визначається територіальний колектив, який сформовано в законодавчому порядку на рівні, безпосередньо нижчому від державного, що наділений самоврядуванням.

ГРОМАДСЬКА БЕЗПЕКА В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Громадська безпека — це складне суспільне явище, яке передбачає не тільки певний стан громадського порядку та його захищеність від внутрішніх та зовнішніх загроз, а й захищеність від джерел небезпеки природного або штучного характеру.

Зокрема, до сфери громадської безпеки включають відносини, пов’язані з дотриманням правил карантину та боротьби з особливо небезпечними інфекційними хворобами та епідеміями.

Епідемією законодавство називає масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу (Закон України від 6 квітня 2020 р. № 1645-ІІI «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Карантином, відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1645-III (ст. 1), є «адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ОБМЕЖУВАЛЬНИХ ЗАХОДІВ

З метою захисту населення від біологічних загроз законодавство передбачає запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів (ч. 5 ст. 37 Кодексу цивільного захисту України). Найбільш суворим заходом у плані обмежень, яких зазнають громадяни, підприємства, установи та організації, вважається карантин.

ФОРМУЄМО ДОРОГОВКАЗ ДЛЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: РАЗОМ МИ СИЛЬНІШІ!

Помітна активізація спілкування небайдужих людей в онлайн-режимі є реальним втіленням народної мудрості, що «немає лиха без добра». Адже саме карантин дав змогу зібратися в такому «зірковому» складі представникам владних інституцій, недержавних аналітичних центрів, науковцям, експертам громадського сектору на дистанційну експертну онлайн-нараду 29 квітня ц.р.

Тема дискусії «Держава і громадянське суспільство: стратегія і тактика взаємодії», запропонована А.С Крупником, керівником ГО «Одеський інститут соціальних технологій», доцентом ОРІДУ НАДУ при Президентові України, аналітиком Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення та регіональним координатором Громадської мережі публічного права та адміністрації UPLAN, знайшла позитивний відгук серед колег та партнерів по громадському сектору.

У нараді взяли участь представники ОБСЄ, Офісу Президента України, Кабінету Міністрів, інших владних інституцій, а також лідери недержавних аналітичних центрів, вчені, громадські експерти.

Про учасників наради можна узагальнено сказати: зацікавлені та професійні, активні та конструктивні – тобто, ядро, яке формує українське громадянське суспільство (ГС). Це група «сіячів ідей», які генерують чимало позитивних змін у процесі формування та реалізації державної політики сприяння розвитку ГС.