Від зошита до книги: шлях маріупольського щоденника Анжели Білодід

Є книги, які не просто читаєш – їх проживаєш разом з автором.

Так трапилося під час реалізації Інститутом проєктів «ВПО в територіальних громадах: алгоритм успішної інтеграції» та «Інституалізація процесів адаптації ВПО у громадах через місцеву демократію».

Наше знайомство з Анжелою Білодід – жінкою, яка разом з чоловіком виїхала з Маріуполя  16 березня 2022 року, в день, коли росія злочинно атакувала Маріупольський драматичний театр, де перебували містяни, шукаючи прихисток від бомбардирувань ворога, почалося саме під час першого проєкту, метою якого була допомога, сприяння в адаптації у громадах переселенців.

Анжела виявилася саме тією творчою особистістю, яку ми шукали – жінка любила й цінувала мистецтво, чудово малювала на майстер-класах, аргументувала свої роботи, а згодом виявилося, що вона ще й висококласний фотограф.

Тож коли Анжела показала нам свої зошити – звичайні шкільні зошити, густо заповнені рядок від рядка враженнями й думками про перші хвилини, дні, тижні перебування в оточеному Маріуполі, і у неї, і у нас виникла думка – це ж реальна книжка свідчень очевидця подій війни.

Згодом Анжела власними силами видала фотоальбом, який за сприяння ОІСТ презентували в Одесі, у громадах Одещини – Південнівській та в смт Чорноморське.

Згодом виникла ідея – зробити видання на національному рівні, щоб про нього дізналося якомога більше співвітчизників.

В Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці імені М.С. Грушевського Анжела познайомилися з Генеральним директором видавництва «Фоліо» Олександром Красовицьким, якого зацікавила ідея видання «Маріупольського щоденника».

Пройшло два роки – вітчизняні видавництва продовжують працювати у важких умовах знищення друкарень ворогом, постійними обстрілами й тривогами, тому видання дещо затрималося.

Але ось маємо – якісно виданий, зі збереженим текстом (але вже державною), усіма світлинами
, які встигла зробити Анжела Білодід у місті, яке безперервно обстрілювалося з усіх видів зброї, з передмовою й подяками – побачило світ.

Надзвичайно важливим і цінним для ГО ОІСТ є висловлена подяка нашій організації за допомогу у виданні «Маріупольського щоденника» й популяризації книги в одеському сегменті.

В передмові до книги Анжела Білодід написала: «…завдяки директору ГО «Одеський інститут соціальних технологій» Андрію Крупнику, який одним з перших побачив фотокнигу, про мій щоденник дізналися відвідувачі бібліотек в Одесі, Чорноморську, Южному, Чорноморському. Постало питання випуску книги більшим накладом за всіма правилами книговидавництва. Тож за сприяння ГО «Одеський інститут соціальних технологій» в лютому 2024 року мій маріупольський щоденник знайшов свого видавця».

Ми ще маємо плани на цю книгу, яку варто показувати в громадах регіону й розповідати про сильну, мужню, талановиту жінку, яка продовжує жити, працювати, займатися своєю улюбленою фотографією, навіть позбавившись житла, дому, спокою, миру.

«Мій Маріупольський щоденник» – це щира, болісна і водночас дуже людяна історія про Маріуполь, війну та пам’ять. У цій книзі зібрані не лише факти і події, а й емоції, переживання та спогади, які неможливо забути.

Авторка ділиться власним досвідом і через особистий погляд показує те, що пережили тисячі українців. Це історія про втрату, силу, витримку і надію. Про місто, яке живе в серці, навіть коли його намагаються стерти.

Ця книга – не просто щоденник. Це голос Маріуполя. Це нагадування про те, ким ми є і за що боремося.

Рекомендуємо до прочитання кожному, хто хоче глибше відчути сучасну історію України! 💙