Спочатку з'ясуємо, у чому сутність багаторівневого управління та які складові його ефективності?
Під багаторівневим публічним управлінням ми розуміємо систему інституцій, засобів та дій органів публічної влади різного управлінського рівня (наднаціонального, загальнодержавного, регіонального, місцевого і локального), скоординованих між собою та з недержавними партнерами, яка забезпечує досягнення спільно визначених цілей у певних сферах суспільного життя на основі поєднання територіального та галузевого підходів.
У принципі "З людьми і для людей" поєднуються одночасно два базові компоненти: мета ("для людей") та засіб її досягнення ("з людьми").
Зазначена мета досягається за умови: 1) чіткого розуміння органами публічної влади та іншими учасниками процесу соціальних потреб та інтересів різних цільових груп суспільства і 2) адресних дій щодо задоволення цих потреб та інтересів.
Зазначений засіб досягнення вказаної мети є проявом сервісно-орієнтованої державної політики і будується на відкритості влади, громадській участі та комунікаціях на усіх етапах прийняття та реалізації управлінських рішень.
А ефективним багаторівневим публічним управлінням можна вважати таке, що забезпечує результативність, продуктивність та економність досягнення поставленої мети.
Які умови необхідні, аби базоване на принципі "З людьми і для людей" багаторівневе публічне управління було ефективним:
1) механізми діагностики суспільних запитів та соціальних проблем, під якими розуміються незадоволені соціальні потреби та інтереси цільових груп;
2) механізми міжсекторної взаємодії, які забезпечують координацію і спільні дії усіх суб'єктів – органів публічної влади, громадських утворень та бізнес-структур, створюючи синергетичний ефект;
3) механізми самоорганізації представників цільових груп, які з одного боку, забезпечують акумулювання, структуризацію та артикуляцію різнорідних потреб та інтересів членів цих груп, а з іншого ‒ дозволяють більш повно задовольнити ці потреби та інтереси, залучаючи зовнішні та генеруючи внутрішні додаткові ресурси.
Особливе значення для ефективності багаторівневого публічного управління мають інструменти внутрішньорівневої та міжрівневої взаємодії.
Не менш важливим є чіткі критерії досягнення мети, за якими суб'єкти управління, з одного боку, планують та координують процес її досягнення, з іншого – споживачі управлінських продуктів мають змогу відстежувати цей процес та ініціювати його коригування. Адже усі результати є наслідком належної чи неналежної організації процесів.
Нещодавно була прийнята Програма уряду, яка містить 80 цілей. Серед них ціль 11.1: "Навчитися вимірювати рівень задоволеності українців від кожного контакту з державою – чи при одержанні публічної послуги, чи від контакту через колл-центр або письмового звернення".
За результатами дослідження роботи телефонних "гарячих ліній" центральних органів попередньої влади, яке провів Одеський інститут соціальних технологій, виявлено, що органи влади та офіційні особи зазвичай неналежно реагують на звернення по суті, а система роботи із телефонними зверненнями до кінця не відпрацьована: кожний ЦОВВ вибудовує ці служби на свій розсуд, є проблеми в комунікації цих служб із Урядовим контактним центром тощо.
Ціль 14.3: "Кожний крок нашої діяльності супроводжуватиме ефективна інформаційна кампанія з популяризації платформи для населення".
Офіційні сайти органів публічної влади є основним засобом комунікацій цих органів з населенням. Навіть соціальні мережі не можуть повністю замінити цей інформаційний ресурс. Їх структура і змістовна наповнюваність регулюються низкою актів законодавства.
Громадський моніторинг офіційних сайтів ОДА (62%) та облрад (65%), зроблений Всеукраїнською асоціацією сприяння самоорганізації населення, показав такі недоліки досліджених сайтів: інформація неповна (рішення є, а додатків немає); відсутні акти, які мають бути у відкритому доступі; інформація часто застаріла та неактуальна; сайтом користуватися незручно та ін.
Ціль 10.6: "Ми стимулюватимемо інструменти прямої демократії, такі як, наприклад, "бюджети участі”.
Заявлений Президентом України курс на поглиблення народовладдя передбачає використання усіх законних форм громадської активності та громадської участі. У тому числі, бюджети участі, які дедалі поширюються у громадах. Але ця форма громадської участі залучає небайдужих мешканців лише в якості спостерігачів, оскільки проекти, які обирає населення, реалізує сама влада – через власні комунальні або комерційні підприємства.
На відміну від бюджету участі, механізм соціального замовлення передбачає передачу владою бюджетних коштів саме ОГС, які самостійно реалізують свої проекти, залучаючи при цьому додаткові ресурси. Це більш високий рівень партнерства між владою і громадою і більша відповідальність ОГС (досвід Одеси).
На жаль, у Програмі уряду (поки що) немає згадки ані про соціальне замовлення, ані про такі інструменти демократії участі, як публічні консультації, громадські слухання, місцеві ініціативи, загальні збори та ін.І взагалі нічого не сказано про сприяння розвитку громадянського суспільства.
Досить часто має місце формальне проведення владою консультацій з громадськістю, неврахування її пропозицій при розробленні і прийнятті управлінських рішень, створення "кишенькових" громадських рад та імітаційної громадськості, які працюють за принципом «Чего изволите?».
Правда, за останні роки відбулися зміни в законодавстві, створено чимало майданчиків для взаємодії громадянського суспільства і держави, зокрема: Національна рада реформ, Рада регіонального розвитку, Координаційна рада сприяння розвитку громадянського суспільства, Рада національної єдності тощо. Але ці структури не завжди працюють.
Так, аналіз структури і складу спеціалізованих підрозділів ОДА по комунікаціях, проведений Всеукраїнською асоціацією сприяння самоорганізації населення показав, що безпосередньо комунікаціями з громадськістю займається лише незначна частина (десь 20%) працівників цих підрозділів. Решта же займається в основному ПР-діяльністю або невластивими функціями.
Регламенти ОДА та обласних рад також не завжди відповідають вимогам щодо відкритості та прозорості діяльності органів влади, доступу громадськості до участі в управлінні.
Тож сьогодні слід визнати, що влада не зовсім готова до співпраці з громадськістю.
Але якщо раніше з громадянським суспільством рахувалися, тому що люди йому довіряли, а владі значною мірою ні, то зараз влада користується дуже високою довірою і намагається побудувати "пряму народну демократію" ‒ без ЗМІ та інших посередників. Але на думку експертів, українське суспільство без громадських інституцій не зможе рухатися далі.
Зараз у середовищі ОГС є серйозні суперечності на тему ‒ чи треба і як треба взаємодіяти з новою владою. Одні гіперкритичні лідери вважають, що з нею взагалі нічого не можна вдіяти. А інші навпаки ‒ що є достатньо широкий простір, тому що у влади бракує фахівців, власних ідей і планів.
Сьогодні питання сталості громадянського суспільства є більш важливим, аніж питання його сили і впливовості. Адже маємо сильне громадянське суспільство, але не маємо сталої громадської участі, яка значною мірою пов'язана із браком ресурсів.
Сталість громадської участі можуть забезпечити Національний фонд розвитку громадянського суспільства України, регіональні програми сприяння розвитку громадянського суспільства, на місцевому рівні – соціальне замовлення.
Заслуговує на увагу й ініціатива Українського культурного фонду, який на засадах "спільнокошту" реалізує інституційний краудфандінг ‒ коли внески роблять громадяни саме на розвиток ОГС, а не на їхні послуги. Така фінансова модель може дати ОГС сталість в сучасних динамічних умовах.
Завдяки соціальним мережам в нас сформувалося по суті два громадянських суспільства: «онлайн» і «офлайн». Коли вони об’єднаються та спрямують зусилля на конкретні дії, то зможуть диктувати умови політичному режиму, адже контролюватимуть увесь суспільний простір.
Разом із тим, останні дані соціологічних досліджень, проведених Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології, свідчать, що частка мешканців України, які займаються волонтерською діяльністю, за останній рік зменшилася з 18% до 9%. А кількість українців, залучених до активної громадської діяльності, знизилася до 7,5% і стала меншою, ніж у 2013 році, коли таких було 8%.
При цьому спостерігається формування нового виду патерналізму в суспільстві: "Самі у громадському житті участі не беремо, але хай громадські організації зроблять все, що треба".
Виходить, що і громадянське суспільство не зовсім готове до співпраці із владою.
1) ОГС треба перейти від парадигми протистояння з владою до співпраці з нею.
2) Спільними зусиллями науковців і експертів впливових ОГС слід розробити і впровадити стандарти державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства.
3) Слід активно розбудовувати мережі ОГС для реалізації потужних громадських ініціатив. Прикладом може бути міжрегіональна громадська мережа публічного права та адміністрації UPLAN за участі експертів ОРІДУ.
4) Вивчати попит на послуги ОГС: аналітичні, рекомендаційні, соціальні – з метою надання частини з них на оплатній основі.
5) розглянути можливість запровадження базової субвенції на культурні послуги у громадах – по аналогії з освітніми – виходячи з того, що саме культура є основою громадянськості.
6) Уряду пропонується доповнити свою Програму дій напрямком "Сприяння розвитку громадянського суспільства", що має забезпечити комплекс механізмів для владно-громадської взаємодії в усіх сферах діяльності органів публічної влади на усіх рівнях управління.
7) Керівництву ОРІДУ НАДУ при Президентові України пропонується продовжити співпрацю із Всеукраїнською асоціацією сприяння самоорганізації населення, з Одеським інститутом соціальних технологій, Всеукраїнською асоціацією присяжних та іншими НДО і разом ініціювати перед урядом проект "Багаторівневого кластеру громадянської освіти", який передбачатиме наскрізну систему громадянської освіти для усіх соціальних груп населення – від дітей до публічних службовців і людей поважного віку.
● Як забезпечити порядок в умовах збереження свободи і демократії?
● Які "графітові стрижні" потрібні для "реактора" українського суспільства, аби вибухову енергію можливих протестів перетворити на теплову енергію розвитку?
Джерело
1) механізми діагностики суспільних запитів та соціальних проблем, під якими розуміються незадоволені соціальні потреби та інтереси цільових груп;
2) механізми міжсекторної взаємодії, які забезпечують координацію і спільні дії усіх суб'єктів – органів публічної влади, громадських утворень та бізнес-структур, створюючи синергетичний ефект;
3) механізми самоорганізації представників цільових груп, які з одного боку, забезпечують акумулювання, структуризацію та артикуляцію різнорідних потреб та інтересів членів цих груп, а з іншого ‒ дозволяють більш повно задовольнити ці потреби та інтереси, залучаючи зовнішні та генеруючи внутрішні додаткові ресурси.
Особливе значення для ефективності багаторівневого публічного управління мають інструменти внутрішньорівневої та міжрівневої взаємодії.
Не менш важливим є чіткі критерії досягнення мети, за якими суб'єкти управління, з одного боку, планують та координують процес її досягнення, з іншого – споживачі управлінських продуктів мають змогу відстежувати цей процес та ініціювати його коригування. Адже усі результати є наслідком належної чи неналежної організації процесів.
Чи готова публічна влада реалізувати принцип "З людьми і для людей" разом із громадянським суспільством?
Нещодавно була прийнята Програма уряду, яка містить 80 цілей. Серед них ціль 11.1: "Навчитися вимірювати рівень задоволеності українців від кожного контакту з державою – чи при одержанні публічної послуги, чи від контакту через колл-центр або письмового звернення".
Ціль 14.3: "Кожний крок нашої діяльності супроводжуватиме ефективна інформаційна кампанія з популяризації платформи для населення".
Офіційні сайти органів публічної влади є основним засобом комунікацій цих органів з населенням. Навіть соціальні мережі не можуть повністю замінити цей інформаційний ресурс. Їх структура і змістовна наповнюваність регулюються низкою актів законодавства.
Громадський моніторинг офіційних сайтів ОДА (62%) та облрад (65%), зроблений Всеукраїнською асоціацією сприяння самоорганізації населення, показав такі недоліки досліджених сайтів: інформація неповна (рішення є, а додатків немає); відсутні акти, які мають бути у відкритому доступі; інформація часто застаріла та неактуальна; сайтом користуватися незручно та ін.
Ціль 10.6: "Ми стимулюватимемо інструменти прямої демократії, такі як, наприклад, "бюджети участі”.
Заявлений Президентом України курс на поглиблення народовладдя передбачає використання усіх законних форм громадської активності та громадської участі. У тому числі, бюджети участі, які дедалі поширюються у громадах. Але ця форма громадської участі залучає небайдужих мешканців лише в якості спостерігачів, оскільки проекти, які обирає населення, реалізує сама влада – через власні комунальні або комерційні підприємства.
На відміну від бюджету участі, механізм соціального замовлення передбачає передачу владою бюджетних коштів саме ОГС, які самостійно реалізують свої проекти, залучаючи при цьому додаткові ресурси. Це більш високий рівень партнерства між владою і громадою і більша відповідальність ОГС (досвід Одеси).
На жаль, у Програмі уряду (поки що) немає згадки ані про соціальне замовлення, ані про такі інструменти демократії участі, як публічні консультації, громадські слухання, місцеві ініціативи, загальні збори та ін.І взагалі нічого не сказано про сприяння розвитку громадянського суспільства.
Досить часто має місце формальне проведення владою консультацій з громадськістю, неврахування її пропозицій при розробленні і прийнятті управлінських рішень, створення "кишенькових" громадських рад та імітаційної громадськості, які працюють за принципом «Чего изволите?».
Правда, за останні роки відбулися зміни в законодавстві, створено чимало майданчиків для взаємодії громадянського суспільства і держави, зокрема: Національна рада реформ, Рада регіонального розвитку, Координаційна рада сприяння розвитку громадянського суспільства, Рада національної єдності тощо. Але ці структури не завжди працюють.
Так, аналіз структури і складу спеціалізованих підрозділів ОДА по комунікаціях, проведений Всеукраїнською асоціацією сприяння самоорганізації населення показав, що безпосередньо комунікаціями з громадськістю займається лише незначна частина (десь 20%) працівників цих підрозділів. Решта же займається в основному ПР-діяльністю або невластивими функціями.
Регламенти ОДА та обласних рад також не завжди відповідають вимогам щодо відкритості та прозорості діяльності органів влади, доступу громадськості до участі в управлінні.
Тож сьогодні слід визнати, що влада не зовсім готова до співпраці з громадськістю.
Якою мірою громадянське суспільство готове реалізувати принцип "З людьми і для людей" спільно із владою?
 |
Джон Райт, керівник Проекту ЄС для розвитку
громадянського суспільства в Україні
|
"На міжнародному рівні громадянське суспільство України сприймається як потужне явище ‒ яке творить зміни. Всередині країни громадянське суспільство посідає третє місце за рівнем довіри після церкви та армії". (Дж. Райт)
Активне громадянське суспільство сьогодні намагається контролювати і направляти владу. Вже зараз воно взяло на себе функцію "сторожового пса".
Зараз у середовищі ОГС є серйозні суперечності на тему ‒ чи треба і як треба взаємодіяти з новою владою. Одні гіперкритичні лідери вважають, що з нею взагалі нічого не можна вдіяти. А інші навпаки ‒ що є достатньо широкий простір, тому що у влади бракує фахівців, власних ідей і планів.
Сталість громадської участі можуть забезпечити Національний фонд розвитку громадянського суспільства України, регіональні програми сприяння розвитку громадянського суспільства, на місцевому рівні – соціальне замовлення.
Заслуговує на увагу й ініціатива Українського культурного фонду, який на засадах "спільнокошту" реалізує інституційний краудфандінг ‒ коли внески роблять громадяни саме на розвиток ОГС, а не на їхні послуги. Така фінансова модель може дати ОГС сталість в сучасних динамічних умовах.
Разом із тим, останні дані соціологічних досліджень, проведених Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології, свідчать, що частка мешканців України, які займаються волонтерською діяльністю, за останній рік зменшилася з 18% до 9%. А кількість українців, залучених до активної громадської діяльності, знизилася до 7,5% і стала меншою, ніж у 2013 році, коли таких було 8%.
При цьому спостерігається формування нового виду патерналізму в суспільстві: "Самі у громадському житті участі не беремо, але хай громадські організації зроблять все, що треба".
Виходить, що і громадянське суспільство не зовсім готове до співпраці із владою.
Що ж робити у цій ситуації?
1) ОГС треба перейти від парадигми протистояння з владою до співпраці з нею.
2) Спільними зусиллями науковців і експертів впливових ОГС слід розробити і впровадити стандарти державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства.
3) Слід активно розбудовувати мережі ОГС для реалізації потужних громадських ініціатив. Прикладом може бути міжрегіональна громадська мережа публічного права та адміністрації UPLAN за участі експертів ОРІДУ.
4) Вивчати попит на послуги ОГС: аналітичні, рекомендаційні, соціальні – з метою надання частини з них на оплатній основі.
5) розглянути можливість запровадження базової субвенції на культурні послуги у громадах – по аналогії з освітніми – виходячи з того, що саме культура є основою громадянськості.
6) Уряду пропонується доповнити свою Програму дій напрямком "Сприяння розвитку громадянського суспільства", що має забезпечити комплекс механізмів для владно-громадської взаємодії в усіх сферах діяльності органів публічної влади на усіх рівнях управління.
7) Керівництву ОРІДУ НАДУ при Президентові України пропонується продовжити співпрацю із Всеукраїнською асоціацією сприяння самоорганізації населення, з Одеським інститутом соціальних технологій, Всеукраїнською асоціацією присяжних та іншими НДО і разом ініціювати перед урядом проект "Багаторівневого кластеру громадянської освіти", який передбачатиме наскрізну систему громадянської освіти для усіх соціальних груп населення – від дітей до публічних службовців і людей поважного віку.
І на завершення два ключових запитання:
● Як забезпечити порядок в умовах збереження свободи і демократії?
● Які "графітові стрижні" потрібні для "реактора" українського суспільства, аби вибухову енергію можливих протестів перетворити на теплову енергію розвитку?
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар